Режим найбільшого сприяння
Дружба між державами - це не лише гарні слова, але й вчинки. Одним із них, який матеріалізував румунсько-американську дружбу в другій половині 20-го століття, був режим найбільшого сприяння.
Стеліу Ламбру і Христина Штірбець, 30.06.2025, 07:45
Дружба між державами – це не лише гарні слова, але й вчинки. Одним із них, який матеріалізував румунсько-американську дружбу в другій половині 20-го століття, був режим найбільшого сприяння. Він ґрунтується на принципі, що складається з двох компонентів. Перший компонент – це рівний режим у торговельних відносинах, який одна країна надає іншій країні. Другий компонент – це сприятливий режим у торговельних відносинах, який одна країна надає іншій країні порівняно з іншими країнами, з якими вона має торговельні відносини.
Відносини між Румунією та США у 20-му столітті були загалом позитивними, за винятком 1941 та 1944 років, коли обидві країни перебували у стані війни. Після закінчення конфлікту Румунія і США опинилися по різні боки: Румунія опинилася у соціалістичному таборі під командуванням Радянського Союзу, а США очолювали вільний світ. Відновлення румунсько-американських відносин несміливо почалося в 1946 році, але по-справжньому вони почали розвиватися після 1953 року, після смерті Сталіна.
Історик Константін Морару Національного архіву Румунії проаналізував цю тему та пояснив, на яких засадах відбудовувалися двосторонні відносини: «Маючи на увазі, що в Радянському Союзі вже два роки точилася боротьба за владу у верхівці Комуністичної партії Радянського Союзу, Румунія намагалася скористатися цією війною і розпочати низку заходів для налагодження економічних відносин. Це було головним чином й тому, що адміністрація Ейзенхауера намагалася дещо змінити бачення відносин між Сходом і Заходом, особливо з точки зору економічних відносин. Американці заявили, що не можуть розпочати економічні відносини без вирішення проблеми американських націоналізованих претензій від 11 червня 1948 року. А потім, з 1954 по 1960 рік, відбулося кілька раундів переговорів. Суми, які вимагала американська сторона в якості компенсації, становили близько 60 мільйонів доларів, а частка румунських активів, які були заблоковані в США, становила близько 20 мільйонів доларів».
Між 1955 і 1960 роками робилися все більш рішучі спроби економічного зближення, і в 1960 році у Вашингтоні було підписано фінансову угоду про врегулювання взаємних боргів. Румунія повинна була виплатити 22 мільйони доларів, з подальшими виплатами в розмірі 2,5 мільйона доларів протягом наступних чотирьох років. Культурна угода також була укладена в 1960 році. Але будівництво Берлінського муру в 1961 році, криза ракет в Кубі у 1962 року та політична позиція Румунії поряд з Радянським Союзом призвели до стагнації двосторонніх відносин.
У 1964 році, після проголошення незалежності Румунською робітничою партією та віддалення Румунії від Радянського Союзу, румунсько-американські відносини пожвавилися. Виникла ідея про надання Румунії режиму найбільшого сприяння, але ця ідея була відхилена Конгресом США, який у 1949 році прийняв закон, що забороняв США торгувати з соціалістичною Європою. Також у 1964 році румунське представництво у Вашингтоні було підвищено до статусу посольства.
Прихід Ніколає Чаушеску до влади в Румунії в 1965 році мало що змінив. Але румунські технократи переконали нового лідера у важливості отримання клаузули. Зближення Румунії зі США знайшло відображення в її позиції щодо шестиденної війни на Близькому Сході 1967 року та неочікуваної війни для ізраїльтян з боку єгипетських та сирійських військ під час єврейського свята Йом-Кіпур 1973 року. Тоді Румунія не приєдналася до позиції Радянського союзу. У 1969 році президент США Річард Ніксон відвідує Румунію, а на початку 1970-х років Румунія стає першою соціалістичною країною, яку приймають до міжнародних фінансових організацій, таких як Міжнародний валютний фонд, Генеральна угода з тарифів і торгівлі та Міжнародний банк реконструкції та розвитку.
2 квітня 1975 року у Вашингтоні було підписано угоду, згідно з якою румуни та американці надали один одному режим найбільшого сприяння, після чого відбувся візит президента США Джеральда Форда до Бухареста. 1975 рік вважається найвищою точкою двосторонніх відносин між Румунією та Сполученими Штатами Америки. Константін Морару каже, що поведінка Румунії призвела до того, що отримала режим про найбільшого сприяння, але це також було результатом лобіювання: «Єврейська громада в США також відіграла певну роль в отриманні цієї клаузули. Питання єврейської еміграції було важливим для американської єврейської громади, яка хотіла полегшити членам американської єврейської громади еміграцію до Ізраїлю або до Сполучених Штатів. Їм потрібно було, щоб румунська влада могла зробити це набагато легше. Це допомогло отримати Румунією режиму найбільшого сприяння, через підтримку та лобіювання, яке єврейська громада здійснила в Конгресі».
Але економічна криза початку 1980-х років призвела до загострення румунсько-американських відносин. Борг Румунії в 11 мільярдів доларів, брутальні порушення прав людини в Румунії та американські заперечення зіткнулися з упертістю Ніколає Чаушеску. Константін Морару уточнює: «Румунія перебувала в економічній скруті з точки зору сировини. Румунія мала добре розвинену промисловість у кількох секторах, які вимагали багато сировини, яку держава не могла задовольнити зсередини. Для того, щоб мати можливість купувати на зовнішніх ринках, їй потрібні були гроші. Але коли борг досяг такого рівня, влада США заявила, що не може допомогти Румунії, доки вона не розробить графік погашення боргу. Паралельно з недотриманням Бухарестом прав людини двосторонні відносини між Румунією та США погрішилися, що досягло кульмінації у 1988 році, коли Румунія відмовилася від режиму найбільшого сприяння. Тож до 1989 року відносини між двома країнами перебували на дуже низькому рівні».
У 1996 році Конгрес США відновив режим найбільшого сприяння для Румунії, втрачений вісьмома роками раніше, після досягнутого прогресу.
