Нає Іонеску, ангел і демон
У міжвоєнній Румунії одним з найбільш суперечливих культурних діячів був філософ, логік і професор Нає Іонеску, теоретик націоналізму і антисемітизму.
Steliu Lambru, 03.03.2014, 03:58
Іноді історичні епохи позначені сильними особистостями, будь то політичними, соціальними, культурними. Потужні особистості, як правило, спірні та впливові, вони є творцями і носіями поглядів. У міжвоєнній Румунії одним з найбільш суперечливих культурних діячів був філософ, логік і професор Нає Іонеску, теоретик націоналізму і антисемітизму.
Він був прихильником румунської філософської версії екзистенціалізму або філософії існування, що позиціонувала і досліджувала людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Був директором журналу “Cuvântul” (укр. “Слово”) і через його школу пройшли найбільш важливі представники румунських інтелектуалів міжвоєнного періоду, такі як Мірча Еліаде, Мірча Вулькинеску, Міхаїл Себастьян, Еміль Чоран. Бере активну участь у політичному житті Румунії того періду, будучи прихильником короля Кароля II, а потім Залізної гвардії.
Народився Нає Іонеску в 1890 році у східному румунському місті Бреїла. Закінчив Бухарестський університет у 1912 році, ставши викладачем ліцею. У молодих роках був соціалістом, а потім мігрував до італійського фашизму. У період 1920-1930 рр., проявив свої здібності в газетярстві, його гострий стиль привернувши чимало разів увагу громадськості. Вів активне громадське життя, будучи закоханним, зокрема, у піаністку Челлу Делавранча і Маруку Кантакузіно, майбутню дружину композитора Джордже Енеску. Незважаючи на його здібності, Нає Іонеску не так легко став у 1938 році професором Факультету філології та філософії, завідуваної філософом Петром П. Негулеску.
З самого початку, Нає Іонеску визначився як інтелектуал, що не підходив традиційним канонам академічної культури та офіційної політичної культури міжвоєнної Румунії. Його оцінювали суперечливо, як праве, так і ліве політичне крило, – пояснив історик Історичного факультету, Бухарестського університету, Флорін Мюллер:” Про нього хвалебно писав Мірча Еліаде, але з іншого боку йому закидали найсерйозніші звинувачення такі раціоналістичні інтелектуали як Тудор Віану, Шербан Чокулеску та Міхаїл Раля. У контрастних різних тонах оцінювали Нає Іонеску видатні інтелектуали. Для Еліаде, Іонеску був “філософським розумом”, істинним розумом мислення, який повстав проти філософських поглядів факультету. Без того щоб бути популярним, Нає Іонеску завжди був на боці творчих, динамічних і героїчних елементів. Для Міхаїла Себастьяна, співробітника журналу “Слово”, Нає Іонеску був істинним “директором совісті”. А це означає, що Іонеску дозволив розпалювання творчих сил молодих інтелектуалів. Цей позитивний імідж має своє дуже негативне ліворадикальне ставлення з боку раціоналістичних інтелектуалів Академії. Один з них Лукрецю Петрешкану, комуніст радикал, вважав Нає Іонеску типовим прикладом дегенерації румунських інтелектуалів, зацікавлених тільки соціальним просуванням по службі, без ніякої підстави, апетиту до істини, справжнім посереднім актором. Іонеску, на погляд Петрешкану, лише спотворював мислення і просував наймізернішу націоналістичну і антисемітську політику. І інші представники правого радикального крила, такі як Нікіфор Крайнік, вважали, що Нає Іонеску використав інструменти необгрунтованої амбіції аби стати директором журналу “Cuvântul”, шляхом знищення духу змагання і справжньої націоналістичної політики, властивої цьому журналу до 1926-27 рр” .
Іонеску був доведений і як плагіатор, за словами історика Флоріна Мюллера, який хотів пояснити контекст, в якому журналіст зробив це: “Зеведей Барбу є одним з тих, хто проаналізував та спостеріг можливий плагіат Нає Іонеску із творів таких західних мислителів як Шпенглер. Барбу запримітив копіювання деяких тем і фрагментів, навіть деяких фраз і прикладів. Макс Шелер є іншим автором, творами якого майже шахрайсько скористався Нає Іонеску. З технічної точки зору, ми бачимо, що Нає Іонеску використовує те, що у наші дні називається, вельми помітною формою плагіату, це будучи неакадемічною практикою, яку слід заперечувати. Водночас, для Нає Іонеску було важливо, щоб ті ідеї, поняття та духовні конфігурації увійшли у структуру духовного творця, і тільки потім можна було говорити про їх перенесення у свідомість інших. Нає Іонеску розташовують в зоні паралельних дзеркал, його сприймали як творцем свідомості, так і наставником націоналізму та антисемітизму”.
Історик Флорін Мюллер зазначив, що історичні події вплинули на мислення Нає Іонеску, як це сталося і в інших випадках, політичних поглядах і ставленнях: “Політичне мислення Нає Іонеску зазнало три основних етапів. Той, в якому він використовує або намагається побудувати модель реальної масової демократії, селянського типу. Другий етап — це період оправдання верховенства Бога, дуже периферичної теорії в румунському політичному мисленні, що належить скоріше середньовіччю, а не сучасності. І останній етап, який починається у 1933 році, це період звеличення тоталітарної моделі, і навіть крипто-соціалістичної моделі легіонерського руху. Чому важливі ці три періоди? Тому що питання антисемітизму запримітне в різних формах у всіх трьох етапах його мислення”.
Нає Іонеску помер за загадкових обставин в 1940 році, які підживили чутки. Але противні почуття, які він викликав, окреслили його сильну особистість, яка розташувала його між ангелом і демоном.
