Промисловий розвиток Бухареста
Історія промислового розвитку столиці Румунії, що розпочалася майже 170 років тому, йде в ногу з промисловим розвитком самої Румунії.
Стеліу Ламбру і Христина Манта, 28.09.2026, 06:12
Історія промислового розвитку столиці Румунії, що розпочалася майже 170 років тому, йде в ногу з промисловим розвитком самої Румунії. Ми часто забуваємо, що для створення держави потрібні гроші не менше, ніж патріотичні почуття та мобілізація ідентичності. Румунія була створена за допомогою грошей, а для цього була потрібна економіка, здатна виробляти, насамперед промисловість. З точки зору економічної думки XIX століття промисловість була запорукою технологічного прориву, прогресу та добробуту. У загальних рисах можна сказати, що промисловість Бухареста ґрунтувалася на місцевому виробництві сировини, на відкритті ліній складання деяких товарів із Заходу, на ремонті та, меншою мірою, на місцевій творчості.
Від історика Чезара-Петре Буюмач з Музею міста Бухарест ми дізналися, як розвивався промисловий Бухарест, починаючи з другої половини XIX століття: «Ми маємо Бухарест, який, завдяки перетворенню з невеликого містечка, розташованого на перетині торгових шляхів, на князівську резиденцію, а потім на столицю країни, столицю Князівств і столицю Великої Румунії, зрештою стає головним промисловим містом країни. Територіальне розширення та попит на промислові товари призвели до значного зростання кількості майстерень, які згодом перетворилися на більші майстерні, потім — на невеликі фабрики, а врешті-решт — на ядра великих промислових центрів, що виникли пізніше».
Останні два десятиліття XIX століття та перші два десятиліття XX століття заклали основи промисловості Бухареста. Але це ще не все! Саме промисловість вплинула на міський ландшафт румунської столиці та ідентичність його мешканців. Чезар-Петре Буюмач: «Ми маємо період початку століття після Великої війни, коли основні складові промислового розвитку ґрунтуються на законодавчих заходах. Вони сприяють появі нових підприємств, які згодом перетворюються на великі заводи, розвиток яких вирішує комуністичний режим. Ми спостерігаємо висхідну динаміку, але є й фактори, які певним чином гальмують цей розвиток. Одним із таких факторів стала Велика криза 1929–1933 років. Ми маємо радіальний розвиток, маємо циркулярний розвиток, більшість підприємств розташовуватиметься в циркулярній зоні навколо периферійного шосе. У нас є зона розвитку вздовж основних під’їзних артерій до міста, автомобільних магістралей, а також зона розвитку вздовж залізничної інфраструктури. У нас є великі, важливі вокзали: «Філарет», «північний вокзал», «Вокзал Обор», «Вокзал Котрочень» та шосе, що їх з’єднує. І це шосе — це периферійне шосе, за зразком французьких, яке фактично окреслювало внутрішній простір міста наприкінці XIX століття. Усе, що забруднювало довкілля, перебувало за межами цього простору. Починаючи від Північного вокзалу, ми маємо низку підприємств, трамвайних депо, лікарень, кладовищ, які на той час усі знаходилися за межами міста. Те, що сьогодні вони розташовані в межах міста, є наслідком етапів територіального розширення; вони знаходяться в місті лише з цієї причини. У цьому периметрі, так би мовити, було дві зони безпеки, а далі йшла зона розвитку. Навіть коли в 1945 році до влади прийшли комуністи й виник великий тиск на житловий фонд — тоді існувала криза житлової площі — все, що будувалося, будувалося за межами міста. Фактично, у місті будувалися міста, що дотикали до цієї периферійної лінії, про яку я згадав».
Міжвоєнний період вважається «золотою епохою» розвитку Румунії — часом, коли румунське суспільство розвивалося повним ходом. Це був період, найбільш тісно пов’язаний із європейською модернізацією, і промисловість намагалася не відставати від Заходу. Чезар-Петре Буюмач: «1938 рік статистично вважається базовим для румунської економіки, і ми маємо вісім промислових центрів, серед яких Бухарест — головний. Через 40 років Бухарест виділяється на карті найбільше. Переважно промислові райони розташовані поблизу залізничних вокзалів: у Філареті, Оборі та вздовж Каї Дудешть, шосе Олтеніца, Джурджу, Рахова. Це шосе, що ведуть з міста і розділяють його на майбутні райони Філарет, Північний вокзал, Штефан чел Маре, Тімпурь Ной з Векерешть, Дудешть, Кацелу, Поліколор, Мілітарь, Піпера, Берчень. Усе це вже оточує місто і утворює, так би мовити, промисловий щит уздовж нього. Ці підприємства мають тенденцію притягувати до себе інші галузі промисловості, а також підприємства, які не належать до жодної галузі, а лише надають їм послуги. Котрочен вже був районом, переважно пов’язаним з військовою промисловістю, там розташована військова зона, саме тому там і є залізнична станція. Далі йде, по суті, незаймана територія, яка розвивалася за часів комунізму, починаючи з району Апака і аж до в’їзду на сучасну автомагістраль, де раніше було село».
Протягом останніх 170 років промисловий розвиток Бухареста залежав від історичних періодів, які місто пережило, та від політичних керівників, що стояли на чолі Румунії. А промисловість сприяла формуванню поколінь мешканців столиці і тому, яким є Бухарест сьогодні.
