Румунська економіка у період правління Кароля I
Кароль I Гогенцоллерн-Зигмарінген, господар, починаючи від 1867 року, Об'єднаних румунських князівств, та з 10 травня 1881 року - перший король Румунії, вважається найважливішим державним діячем в історії Румунії.
Monica Chiorpec, 22.09.2014, 13:45
Кароль I Гогенцоллерн-Зигмарінген, господар, починаючи від 1867 року, Обєднаних румунських князівств, та з 10 травня 1881 року – перший король Румунії, вважається найважливішим державним діячем в історії Румунії. За часів його 49-річного правління, Румунія здобула незалежність, встановила конституційну монархію, одночасно були закладені основи сучасної румунської держави.
Кароль I був факторои рівноваги, насаджував дисципліну та ретельність, якості набуті ним внаслідок прусскього стилю виховання у родині з династичними традиціями. Одночасно він підтримував оновлення економічних структур у країні, яка у середині XIX століття знаходилася ще у стадії середньовічного економічного устрою. Бухарест, столиця, в яку прибув новий господар, виглядав як звичайний провінціальний ярмарок. Однак, німецький організаційний стиль дії, як і півстоліття королівського правління призвели до швидкої модернізації Румунії. Монарх, з політичною майстерністю, уміло сприяв поперемінному керуванню урядом лібералів та консерваторів, у такий спосіб, щоб жоден з таборів не мав би можливості підірвати авторитет його правління.
Кароль I зразу після прибуття в країну започаткував надзвичайно важливу грошову реформу, запровадивши лей, як основну грошову одиницю. Отже, в 1867 році, Румунія, яка ще не була незалежною країною, зуміла утвердитися шляхом наявності власної монети. На початку в обіг були лише металеві монети. Згодом, одночасно із заснуванням Румунського Національного Банку, тобто у 1880 році розпочався також випуск банкнот. Завдяки Національному банку, як і шляхом приватного капіталу, було створено напередодні XX-го століття 24 банківських установ, а згодом до 1914 року було засновано ще 210 банків.
У період правління Кароля I румунська економіка була переважно аграрною. Більш ніж половина селян посідали ділянки землі, що ледве сягали п’яти гектарів, у той час коли для утримання родини необхідно було між 5-10 гектарами орної землі. У цей песпокійний час були засновані з метою підтримки землеробства так звані ”народні банки”. Розвитку цих банків сприяв той факт, що їх очолювали місцеві мешканці, добре ознайомлені з місцевими умовами. Вони також добре знали й тих, хто звертався за позиками. Переважна частина сільськогосподарського виробництва належала власникам просторих земельних ділянок і постачалася на експорт. Протягом перших 40 років керування Кароля I сільськогосподарське виробництво збільшилося у шість разів. Завдяки сільському господарству, що було в основі економіки, почала розвиватися також промисловість. Значного розвитку здобули видобуток нафти та перегінні заводи. Подвоїлася кількість текстильних і харчових фабрик. Проте, вплив іноземного капіталу сприяв концентрації промисловості лише у певних зонах країни, в той час коли численні регіони залишалися поза промислового прогресу. Німці контролювали 35% промисловості, британці — 26%, нідерландці — 13%, французи- 10%, американці – 5,5%. Румунський капітал посідав лише 5,5% промисловості. У період 1903-1914 років були засновані численні великі компанії, які домінували румунську нафтову промисловість до самого початку Другої світової війни.
Професор доктор Алін Чупале, який працює на кафедрі Історії Бухарестського Університету, відмічає: “У період правління Кароля I, румунська економіка була аграрною економікою, якою вона була також до 1866 року і якою залишалася й у міжвоєнний період. Однак, мали місце й певні зміни. Наприкінці XIX століття декілька важливих ресурсів привертають до себе увагу. У першу чергу це стосується нафтових покладів. Нафта була надзвичайною можливістю, шансом Румунії. Незабаром найбільші у світі нафтові товариства зокрема німецькі, нідерландські, американські та британські проявили надзвичайний інтерес стосовно нафтових покладів Румунії. Нафта змінила обличчя Румунії, оскільки внаслідок експлуатації цих ресурсів спільними товариствами, заснованими з вищезгаданими міжнародними фірмами, були одержані значні прибутки, які уряд використав для створення необхідної інфраструктури, відсутньої до того часу. У 1887 році був схвалений перший важливий закон, який повинен був забезпечити підтримку розвитку промисловості в Румунії. Однак, як я уже відмічав на початку, незважаючи на появу численних нових елементів у економічному житті Румунії, включно до Першої світової війни, румунська економіка була аграрною, а основні прибутки й надалі постачало землеробство. Існувала також важлива соціальна проблема, оскільки румунське село було обтяжене наявністю великих землевласників. Румунія не мала дрібних та середніх земельних власників, які б становили більшість землевласників. Навпаки, були більше великі землевласники, які посідали обширні земельні ділянки і які у великій мірі гальмували розвиток сільського господарства, оскільки потребуючи дешевої робочої сили, не мали інтересу робити капіталовкладення в сільське господарство.”
На відміну від європейських промисло-розвинутих країн, міста, у відсутності розвинутої промисловості, не мали можливість поглинути демографічний надлишок румунських сіл. Погіршення умов соціального життя призвело до вибуху в 1907 році надзвичайного соціального протесту. Повстання, що вибухнуло через рік від моменту ювілейної виставки, призначеної засвідчити Європі економічний прогрес Румунії, досягнутий протягом 40-го панування Кароля I, виявило перед усім світом також й недоліки його правління.
