Рух Гома

Самвидав «Елленпонток/Контрапункти», виданий кількома угорськими інтелігентами, Група дій «Банат», протестний рух німецькомовних письменників та Рух Гома були найбільшими формами громадянського протесту проти комуністичного режиму.

Steliu Lambru, 30.04.2018, 08:09

Самвидав
«Елленпонток /Контрапункти», виданий кількома угорськими інтелігентами 1970-х років, Група дій
«Банат», протестний рух німецькомовних письменників у 1970-х роках та Рух Гома
були найбільшими формами громадянського протесту проти комуністичного режиму в
румунському суспільстві. Рух Гома отримав цю назву від прізвища романіста Паула
Гоми, який ініціював цю форму протесту.

Паул Гома народився в 1935
році на території сьогоднішньої Республіки Молдова в родині вчителів, які після
окупації Бессарабії СРСР в 1944 році знайшли притулок в Румунії. Він
опублікував 30 томів художньої літератури та мемуарів та став політв’язнем.

Крістіна Петреску, викладач Факультету політичних наук Бухарестського
університету, каже, що є різниця між ініціатором протесту і тими, хто його
підтримав. У нас вже вкорінилася назва «Рух Гома», що зустрічається в
історичних роботах, котра демонструє спосіб, в який цей колективний протест був
«канонізований». Фактично ця невдала назва є визначенням, яким Секурітатє назвала цю групу. У цьому випадку лінії
групи дещо складніші, саме тому, що це значно більша група, ніж Елленпонток або Група
дій «Банат». Я спробувала зробити незначне переосмислення цього руху. По-перше,
я вбачаю різницю між тим, ким був Гома, культурним опонентом комуністичного
режиму, котрий був «канонізований», і Рухом Гома, який був абсолютно по-іншому «канонізований».»

Відносини Паула Гоми з
режимом були звивистими, починаючи від радикальної опозиції та завершуючи його
підтримкою, особливо в 1968 році, коли новий румунський лідер Ніколає Чаушеску
відкрито виступив проти центру соціалістичного табору в Москві. Крістіна
Петреску розповідає. «Ми розглядаємо противників режиму, завжди слідуючи
динаміці відносин між опонентом та режимом. А Гома був одним з найтриваліших
противників, найбільш витривалішим з них, що можна вважати особливим досягненням
серед всіх тих, хто був ініціатором руху проти режиму. Він почав свою боротьбу
з режимом участю у студентських протестах в Бухаресті, які мали місце одночасно
з повстанням у Будапешті в 1956 році. Став політичним в’язнем, потім його
помістили під домашній арешт, а пізніше йому дозволити продовжити навчання в
університеті. Була спроба завербувати його, але вона зазнала невдачі. А пізніше
сам зізнався, що в 1968 році добровільно вступив в ряди Комуністичної партії
та підтримав режим Чаушеску.»

Проте Гома залишився
непередбачуваним і незручним прихильником влади. Крістіна Петреску каже, що
лідер румунського правозахисного руху продовжив критикувати режим. «Гома
відзначився тим, що в 70-х роках став лідером нонконформізму серед румунських
письменників. Він першим зумів видати
за межами Румунії два томи, які були заборонені цензурою. Один з них є
відвертою критикою на адресу режиму, у ньому він говорить про одержимих
свободою в’язнів. Ці книги стали дуже популярними, оскільки вони були видані в
період Солженіцина, «Архіпелаг ГУЛАГ» якого перекладали на різні мови світу.
Завдяки цьому Гому назвали румунським Солженіциним.»

Гома знову вступив у
відкритий конфлікт з комуністичною владою в 1977 році, коли поставив свій
підпис під колективним листом протесту, надісланим Конференції з безпеки і
співробітництва в Європі, що відбулася того року в Белграді, лист, який був
зачитаний на радіостанції «Вільна Європа». Він став доказом порушення прав
людини в Румунії. Крістіна Петреску. «Як відомо Гома ініціював рух за права
людини, який був натхненний Хартією 77 з Чехословаччини, а потім була спроба
режиму завербувати Паула Гому, що виявилася частково успішною судячи зі статей,
які він опублікував до арешту. У в’язниці він значно змінив свою позицію.
Врешті-решті, під тиском міжнародного співтовариства його звільнили та вислали
з країни, після чого він став одним з видних членів демократичної еміграції до
1989 року. Після 1989 року його подальша діяльність залишається суперечливою, в
основному через позицію у зв’язку з совєтизацією Бессарабії. У висновок я можу
сказати, що в значній мірі Паул Гома є забутим героєм нашої новітньої історії,
оскільки він просто не знайшов свого місця.»

Саме так народився Рух Гома, до якого входило 430 осіб, які мали зв’язки з «Бороданем».
Це кодове ім’я надане Гомі секретною службою Секурітатє. Серед найвідоміших
прихильників Гоми були літературознавець Йон Неґоїцеску, лікар-психіатр Йон
Віану та робітник Васіле Парасків. З них 186 отримали паспорт для еміграції
після заборони руху. Крістіна Петреску: «Рух Гома вважається кульмінаційним
моментом мобілізації проти колишнього комуністичного режиму. Він сягнув майже
200 прихильників, а їх кількість подібна до кількості прихильників Хартії 77. Але
ці два рухи йшли за цілком різними траєкторіями. Якщо Рух Гоми припинив свою
діяльність після арешту лідера, Хартія 77 пережила комуністичний режим і дала
Чехословаччині та Чеській Республіці президента після падіння комунізму.»

1 квітня 1977 року Паул Гома був
заарештований і того ж року, 20 листопада, його дружина та дитина
були позбавлені громадянства Румунії та вислані з країни. Вони попросили
політичного притулку у Франції. Паул Гома, однак, не захотів отримувати французьке
громадянство, а посткомуністична влада повернула йому румунське підданство.