Сакси та Велика Румунія
1 грудня 1918 р. румуни в Трансільванії проголосили об'єднання з Королівством Румунії. Неясна і постійно змінююча ситуація восени 1918 р., наприкінці Першої світової війни, призвела до того, що наміри і дії осіб і громад були невизначеними.
Steliu Lambru, 04.02.2019, 02:02
1 грудня 1918 р. румуни в Трансільванії проголосили об’єднання з Королівством Румунії. Неясна і постійно змінююча ситуація восени 1918 р., наприкінці Першої світової війни, призвела до того, що наміри і дії осіб і громад були невизначеними. Австро-Угорщина пішла на розпад, а її народи прагнули до формування національних держав. Меншини Трансільванії не були дуже рішучими в цьому напрямку, німецька або сакська меншина повинна була боротися зі своїми власними забобонами і невизначеністю майбутнього. Але резолюція румунів від 1 грудня 1918 року стала моментом, який змусив саксів сформулювати свою точку зору. І вона була висловлена 8 січня 1919 року в місті Медіаш, коли Центральний сакський комітет, що складався з 138 делегатів, визнав об’єднання Трансільванії з Румунією.
Історик Васіле Чобану з Інституту соціальних і людських досліджень в Сібіу розповів нам про історію сакської декларації, від якої минуло 100 років: «Трансильванські сакси, які жили разом з румунами в селах і містах, знали про підготовку до зборів у Алба-Юлія, вони знали про політичні перетворення, які готувалися. У жовтні 1918 року, коли почався розпад Австро-Угорської імперії, ставлення їхніх представників було сприятливим для збереження цілісності угорської держави. У парламенті в Будапешті 23 жовтня 1918 р. виступив з декларацією депутат Рудольф Брандш, потім було рішення Сакської національної ради, яке відбулося в Сібіу 29 жовтня 1918 року, в якому ця організація також виступила на користь збереження цілісності угорської держави. У листопаді 1918 р., коли події розгортаються на користь бажання румунів, представники саксів, що зібрались в Сібіу в рамках Сакської національної ради, а також в Будапешті, сакські депутати в угорському парламенті, вступили в контакт з представниками румунів. У Будапешті створюється Румунська Центральна національна рада представлена Іоаном Ердеєм, яка обговорює з представниками саксів у Будапешті своє ставлення до рішення, яке румуни повинні були прийняти в Алба-Юлія. Крім того, Національна сакська рада обговорила питання з Національною радою в Сібіу, яку очолив Андрей Берсяну, і дізналася про рішення румунів приєднатися до Румунії.»
Рішення румунів від 1 грудня 1918 року, безумовно, стало моментом, коли сакси зрозуміли, що існує лише одна можливість – прийняття нової румунської держави. Васіле Чобану: «Навіть якщо продовжилися дискусії з представниками нового угорського уряду Каролі, сакси вирішили мати рівновіддалене ставлення до румунів і угорців, констатувати спочатку, яким буде рішення румунів. Коли вони констатували, що рішення більшості румунського населення було ясним, після 1 грудня сакси вирішили підтримати рішення про об’єднання Трансільванії з Румунією. Рішення не було прийнято легко, тому що сакси, упродовж 800 років від їх приходу до Трансільванії на заклик угорських королів, були частиною угорської держави. За цих обставин їм було важко змінити панування, під яким вони жили. З іншого боку, з угорським правлінням існували цілком дружні стосунки, оскільки угорці прагнули наближення саксів, щоб створити важливу політичну силу в Трансільванії. 1 грудня 1918 року представників саксів у Алба-Юлія не було. Був лише представник сакської преси, адвокат, який передав досить об’єктивний репортаж, опублікований у головній щоденній газеті Siebenbürgisch-Deutsches Tageblatt 3 грудня 1918 року, а також у інших сакських газетах».
Ми запитали Васіле Чобану, якщо на зібранні саксів у місті Медіаш не було інших точок зору, окрім погодження об’єднання Трансільванії з Румунією: «Спочатку в резолюції, підготовленій групою представників саксів було запропоновано прийняти об’єднання Трансільванії з Румунією. Але була і контрпропозиція, підтримана кількома голосами. Є звіт про зустріч від 8 січня 1919 року, з якого ми дізнаємося про цю контрпропозицію. Вона підтримувала очікування положень мирної конференції щодо статусу Трансільванії. Не були найкращі думки про ситуацію в Румунії, конкретні посилання про існування великих маєтків і про селянство, що повстало в 1907 році, 10-12 років тому. Контрпропозиція вимагала дотодішнього статусу Трансільванії, щоб вона залишилась частиною Угорщини, але вона була відхилена, їх прихильників, приблизно 4-5 із 138, було переконано, що їхнє рішення не може бути прийняте. Чому треба було їх переконувати? Оскільки збори хотіли одноголосно проголосувати за резолюцію, і ця резолюція є тією, яку ми знаємо, яка підтримує об’єднання Трансільванії з Румунією, без будь-яких інших умов. Насправді, представники саксів намагалися отримати певні запевнення від представників румунів, що вони матимуть певні права в майбутній румунській державі. Вони були засновані, про це йдеться у тексті їхньої декларації, на уточненнях, зроблених в резолюції Румунських національних зборів в Алба-Юлія, яка в третьому пункті прямо посилається на права, які національні меншини матимуть у майбутній румунській державі.
Сторіччя сакських зборів у місті Медіаш означало, що Румунія скористалася лояльність сильної меншини. Це була лояльність, яка в ті небезпечні часи багато означала.
