Премія Ґопо-2026

Нещодавно у Національному театрі імені Йона Луки Караджале відбулася 20-та церемонія вручення премії Ґопо, яка відзначила ключові досягнення румунського кінематографа за останній рік і супроводжувалася подіями до ювілею, зокрема ретроспективами, вшануваннями та художніми виступами.

Коріна Крістя і Василь Каптару, 16.05.2026, 06:47

Цього року церемонія вручення премії Ґопо відбулася вже в 20-те – у Національному театрі імені Йона Луки Караджале. Під час заходу відзначили найважливіші досягнення румунського кінематографа за останній рік, а також провели події, присвячені 20-річчю премії: ретроспективи, вшанування та художні виступи.

Повнометражний фільм «Континенталь ’25» режисера Раду Жуде, спродюсований Алексом Теодореску (Saga Film), став головним переможцем вечора, здобувши нагороду за найкращий фільм за результатами голосування понад 900 представників кіноіндустрії. Крім того, стрічка отримала відзнаки й за акторську гру.

Естер Томпа була нагороджена за найкращу жіночу роль – за втілення Орсолі, судової виконавиці, яка змушена виселити бездомного з підвалу будівлі в центрі Клужа. Габріель Спахіу, чия фільмографія налічує понад 100 стрічок, отримав нагороду за найкращу чоловічу роль другого плану за образ Йона Гланеташу.

Габріель Спахіу розповідає про досвід роботи над найтитулованішим фільмом церемонії та про співпрацю з режисером Раду Жуде.

«Я б охарактеризував «Континенталь ’25» як фільм, що порушує надзвичайно актуальні теми і який справді варто подивитися, особливо з огляду на події останнього часу. Раду Жуде працює саме так: йому завжди є що сказати, і він висловлюється прямо та без компромісів.

Хоча зйомки тривали лише десять днів, а стрічку знято на мобільний телефон, для мене як актора цей досвід майже не відрізнявся від роботи з традиційною камерою. Значну роль відіграло й те, що оператором був Маріус Пандуру – винятковий майстер, чия стилістика ідеально відповідала фільму.

Зрештою, акторові не варто надмірно зосереджуватися на техніці чи типі пристрою – важливіше повністю віддатися ролі. Водночас саме телефон значно допоміг у сценах, знятих у стилі cinéma vérité: завдяки його непомітності люди не здогадувалися, що відбувається зйомка. Наприклад, під час окремих сцен ми буквально жебракували біля столиків у Клуж-Напоці і люди сприймали це як реальну ситуацію, не підозрюючи, що це частина фільму».

У категорії «Документальний фільм» переможцем Гала-церемонії Ґопо 2026 став «Тато», знятий режисерами Ліною Вдовий та Раду Чорнічуком. Фільм «Тато» розповідає про успадковані травми, родинне мовчання та досвід румунських трудових мігрантів, які виїхали за кордон у пошуках кращого життя і часто стикалися з приниженням та знущаннями.

Історія починається з розслідування, проведеного з використанням прихованої камери в Італії, де Ліна Вдовий документує випадки жорстокого поводження з її батьком на роботі. У результаті «Тато» перетворюється на інтимне дослідження сімейних стосунків і того, як травми передаються між поколіннями або як із ними можна працювати.

Ми поговорили з Раду Чорнічуком про цей документальний фільм, знятий у співавторстві з Ліною Вдовий, а також про ризик стати, разом зі своєю партнеркою, частиною історії, яка будувалася просто під час зйомок.

«Той факт, що ми походимо з цієї галузі журналістики і те, що ми досі мали справу з темами, які розвиваються в міру того, як ви їх документуєте, допомогло нам не панікувати, коли історія, яку ми готувалися знімати в Італії, якось змінилася або почала демонструвати ознаки змін. Спочатку ми планували провести журналістське розслідування, в якому намагалися вирішити проблему, з якою зіткнувся батько Ліни на роботі, із жорстоким начальником, який платив йому лише готівкою в конверті. Мова йде про сучасне рабство і ми вклали в цю тему все наше обладнання і всю нашу енергію, навіть залишили приховану камеру для батька Ліни, щоб задокументувати всі ці зловживання. Ми навчили його, як робити цю документацію не тільки з технічної точки зору, але й з етичної, тому що це теж досить делікатний процес.

Потім з’явилися плівки, зняті батьком Ліни на приховану камеру. Це був момент, який змусив нас застосувати інший підхід. Тоді ми зрозуміли, що батько Ліни перетворив камеру, цей інструмент розслідування, на щоденник, на інструмент прямого спілкування з донькою. До цього між ними не було якихось надзвичайних стосунків, а коли ми побачили ще й відзнятий матеріал, призначений для Ліни, то зрозуміли, що фільм набуває досить драматичного повороту і, що він не може бути знятий без цієї складової стосунків між донькою і батьком.»

Премію за найкращу режисуру отримав Ігор Кобилянський за фільм «Коматоґен», який також здобув нагороду за найкращий сценарій, написаний режимером у співавторстві з Аліном Боєру.

У номінації «Найкращий актор у головній ролі» переміг Бен Шнетцер за роль у стрічці «Жовта краватка», що розповідає про життя і кар’єру видатного румунського диригента Серджіу Челібідаке. Фільм також отримав низку технічних нагород – за декорації, звук, костюми, грим і зачіски, а також за монтаж. Крім того, «Жовта краватка» здобула Приз глядацьких симпатій.

Премію за найкращу операторську роботу отримав Джордже Дескелеску за фільм «Катане». Ця ж стрічка, знята режисеркою Йоаною Міскіє, була визнана найкращим дебютним фільмом.

Під час гала-церемонії також вручили почесні нагороди: актори Доріна Лазер та Овідіу Шумахер отримали відзнаки за внесок у кіно протягом життя, а режисер Лауренціу Даміан – нагороду за всю творчу діяльність.