Листи з фронту Першої світової війни
Листування є дуже важливим джерелом для ознайомлення із враженнями і переживаннями фронтовиків.
Steliu Lambru, 05.01.2015, 05:13
В результаті першої світової війни або “Великої війни” людство зазнало глибоких змін. Конфлікт був і найбільшим розгортанням людських і матеріальних сил і закінчився, як це зазвичай буває, з переможцями та переможеними. Але травми були однакові, вони об’єднали опонентів і перетворили ті моменти людяності на хвилини сильного навантаження і хвилювання.
Листування є дуже важливим джерелом для ознайомлення із враженнями і переживаннями фронтовиків. Національний військовий музей в Бухаресті зберігає у своїй колекції близько 120 листів і листівок, що належали румунським солдатам під час Першої світової війни. Історик Карла Дуце, куратор музею, розповість нам про те, що відчували, страждали і сподівалися 100 років тому солдати, які віддали своє життя за рідну батьківщину. Ми запитали Карлу Дуце про тих, кому були відправлені листи фронтовиків: ”Румунські солдати на фронті писали в основному сімям, дружинам, матерям, дітям. Прикладом може служити альбом листів полковника Александра Стоєнеску з 10-го піхотного полку до його дружини Елени. Це набір 12 військових листівок, які починалися словами “дорога Лунка” і закінчувалися побажанням “цілую всіх зі всією моєю любов’ю, Александру”. Усі 12 листів датуються 1916 роком, коли полковник брав участь у битвах в Південній Добруджі і отримав легкі поранення. Я прочитаю вам цитату з цих листів: “Дорога Лунка. Я здоровий, за допомогою Господа Бога, у битві, що мала місце 6 вересня 1916 року, наш полк показав себе з хорошого боку, за що був нагороджений. Це мене дуже порадувало, я написав вже вам у попередній листівці, що куля прорізала моє ліве вухо. Рана вже повністю загоїлася. Я радий, що діти слухняні і слухають мої поради. Тут ми живемо весь день під ударами артилерії. Цілую всіх вас, Александру”.
Карла Дуце розповіла нам і про переживання фронтовиків: “Почуття, емоції, прагнення румунських солдатів на лінії фронту були, як свідчать листи та листівки, відправлені ними сімям, прагненнями відданості румунським ідеалам, а також турботи та піклування про тих, хто залишився вдома, найчастіше без іншої підтримки. Прочитаю вам кілька слів із листа Паскала Редулеску, з роти Флеменда, у 1916 році. “Я ніколи не забуду той епізод, коли будучи на березі ріки, зі зламаним кулеметом в одній руці та пораненим молодим сержантом у другій, я наказував трубачу сурмити атаку. А потім кинувся в атаку пустими руками.” Теж у цих рядках можна запримітити й почуття гордості, оптимізму і віри румунів у Бога. Знову цитую з листа: “Німці і болгари, смертельно налякані багнетом, відступали як могли. Але горе тому, кого досягне гвинтівка румуна”.
Наша співрозмовниця описує воєнні сцени, відтворені нею із листування фронтовиків: “У деяких листах описані справжні воєнні сцени. Тим не менш, у наборі листівок, згаданих на початку, надісланий полковником Александром Стоєнеску, описані кілька таких сцен. Цитую з його листа. “6 вересня 1916 року, полк почав бій. Запеклий бій, безпрецедентний. Полк скоротився наполовину. Але Бог попіклувався про мене. 20 офіцерів отримали поранення, поле бою переповнено мертвими болгарами, наші енергійні атаки відбили їх і вони зараз відступають. Ми зайняли їхні позиції, які повні трупами болгарських солдатів.” Воєнні сцени описані у листах більш докладно і, звичайно, описані картини є більш докладними та вражаючими. Ось як, наприклад, описав такий момент солдат, що знаходився в окопах у Молдові, у 1917 році. “Німці часто дезертирують до нас. Кажуть, що у них немає їжі. Як тільки вони піднімають голови з окопів, наші солдати починають у них стріляти.”
Якої думки були румунські солдати про їх присутність на фронті? Карла Дуце прочитала нам уривок з листа одного батька до свого сина, солдата добровольця Василя Флореску, відправленого з Галац в 1917 році: “Дорогий сину, сьогодні пан Нікулеску приніс мені лист від тебе. Йде, дорогий, з непохитною впевненістю, ти переможеш. Не забудь, хто твої предки і гідно представь румунів. Особливо тобі припадає обовязок боротися, щоб ми могли побачитися на місці, яке страждає зараз від окупації ворогів. Не хвилюйся про життя, яке більше не належить тобі, а королю та нашій країні. Проста думка, що ви є творцями Великої Румунії повинна підняти вашу душу і видалите останню краплю сумніву. Бо померти за свою батьківщину означає померти героєм. Таким чином, відкинь ті думки, що не повязані зі святою справою перемоги. Мати і твої брати бажають тобі повернувся переможцем додому і не забувати, що вони моляться за тебе і за врятування нашої дорогої країни. Василю, рідненький, не забудь, що ніхто у нашій родині не був боягузом, і що честь була девізом нашої сім’ї”.
Це не секрет, що великі перемоги будуються із зусиллям і кровопролиттям. А листування румунських солдатів у Першій світовій війні повністю підтверджує цю істину.
