Свідчення з Аушвіца
Для європейських євреїв, концентраційний табір Аушвіц-Біркенау означав системну ліквідацію через програму розроблену нацистською ідеологією.
Steliu Lambru, 26.01.2015, 11:22
Для європейських євреїв, концентраційний табір Аушвіц-Біркенау означав системну ліквідацію через програму розроблену нацистською ідеологією. Кількість загиблих у найбільшій нацистській фабриці смерті важко оцінити Сучасні історики збігаються у думці, що в Аушвіці було знищено від 1,1 до 1,6 мільйона євреїв. З Північної Трансільванії угорська влада відправила в Аушвіц 150 000 євреїв, починаючи з весни 1944 року. Через 70 років після визволення табору, 27 січня 1945, з архіву Румунського Радіо ми пропонуємо вам свідчення тих, хто вижив у цьому пеклі.
Єва Бергер з міста Клуж з матірю, пройшла принаймні, через 10-трудових таборів. Вона була в Аушвіці тільки 3 дні, але достатньо, щоб зрозуміти, що там відбувалось. Запис з нею було зроблено в 1996 році: “Направо було життя, наліво була смерть! Я була з моєю матірю, і нас зав’язали за руки, хоча ми подобали. Вони, напевно, не помітили, що це мати і дочка, і поставили нас справа. Я не знала, що це таке, і вся родина вирушила вліво, тому що були тітки, двоюрідні брати, діти молодшого віку, і хто мав дітей треба було якимось чином їх знищити. І те, що я насамперед помітила, і навіть сказала моїй мамі, що я не чула жодного птаха, незважаючи, що поблизу був свого роду ліс. Це було, в травні-червні, і не було чути щебетання птахів. Який то може бути ліс, в якому не співають птахи? Пізніше я зрозуміла, що там були газові камери і вітер розвіював газ або дим, і тому, ймовірно, не було там тварин і птахів, вони не могли там жити. Пізніше я побачила і мого батька, якого поставили на лівий бік, тобто його відправили в газові камери. Вони нам весь час повторювали: їдьте спокійно, літні люди будуть відлучені з дітьми, і все буде в порядку. Я пройшла через оті ворота, на яких було написано “Arbeit Macht Frei”, і я гадала, що це має бути дуже добре. Працюватимемо, а потім будемо вільними. Нас помістили в бараці, і постригли волосся, і я не впізнала свою матір. Вона була поруч зі мною і я пізнавала її тільки по голосу, оскільки без волосся вона подобала на чоловіка. Ми трималися за руки, і не розлучались. Мені пощастило, що я провела тільки три дні в Аушвіці. Я позбулася бруду, всякої нечистоти, яка була там, насамперед голоду. Не можете уявити собі, що там було.”
У травні 1944 року Мауріціу Сабовіч з міста Сігет був доставлений в гетто у місто Вішеу (північна Румунія), після хортистської окупації Північної Трансільванії. У 1997 році він розповів про те, як він жив поблизу смерті в Аушвіці. Як молодий кваліфікований слюсар працював на заводі за межами табору: “День у таборі починався о 5-ій вранці, коли ми вставали швидко вмивались після цього ми збирались і відправлялись їсти. Давали нам 100 грамів хліба і чаю або чорної кави і маргарину. О 6-ій годині ми були готові йти в Глейвіц, тобто на завод, який був на відстані майже в два км. Йдучи дорогою нас били зокрема тих, хто був з боку. На заводі нас, били цивільні особи. Військовослужбовці були навколо заводу, щоб ми не могли втекти, але всередину вони не заходили, тут були начальники. Це були зокрема заарештовані німецькі комуністи, яким вони більше довіряли. І вони дбали про нас, що ми повинні робити, щоб не сидіти марно. Були і польські євреї, котрі дуже погано з нами поводились, як і німці. Не мало значення, що ми були євреї як і вони. Вони були гнівні на нас, чому ми не потрапили сюда в 39-му році. Чому ми прийшли лише 1944-му році? Дорікали нам, що ми прийшли пізно, коли фронт почав ослаблювати, занадто пізно. Вони зробили нам життя важким, замість того, щоб допомогти нам. Ми працювали, стереглись, щоб вони не побили нас.”
Електрик Отто Шаруді з міста Бая-Маре розповів у 1997 році подібні речі, з якими стикались інші євреї, що залишилися в живих. У червні 1944 року, євреї з Бая-Маре були зібрані в гетто а потім посадили у вантажні поїзди,і відправили в Аушвіц: “З Аушвіцу нас відвезли до залізничної станції Біркенау, де також знаходився концентраційний табір. У Біркенау було багато циганів, і навіть начальниками табору були цигани, а коли ми виходили на двір через маленькі двері нас били, щоб ми швидше виходили. Чи можете ви собі уявити, 1000 чоловік в стайні, що поспішають вийти на двір. Я пробув там близько тижня, а між часом прийшли німці і запитали, хто був муляром, тесляром, механіком, електриком. І ми представились. Нам дали номери, я отримав 13034. Звідти вони нас повезли, шість кілометрів, в Аушвіц. Нас збирали за професією. Нас було 16 електриків, і ми пішли в майстерню. Це була велика майстерня з стовпами і доводилося підніматися стовпами, щоб витягати кабелі. Ми склали іспит. Із 16-ох нас залишилось двоє. А потім я повинен був перевіряти електричні паркани.”
Небагатьом ідеологам вдалося схопити в одному слові суть злочину, як це зробив нацизм. Це слово Аушвіц, і будь-яка раціональна людина тремтить, коли чує його.
