Залізний кордон Румунії
У 1980-х роках, на західному кордоні Румунії відбулись справжні трагедії, історія яких досі мало відома.
Steliu Lambru, 11.01.2016, 03:51
У 1980-х роках, на західному кордоні Румунії відбулись справжні трагедії, історія яких досі мало відома. Громадяни Румунії, які намагалися незаконно перетнути кордон, який розділяв їх від вільного світу, були вбиті, або побиті і поміщені у в’язницю. Деяким вдалось втекти і добратись до вільної Європи, де вони розповідали свої історії, і про тих, котрих чули, що намагалися втекти з комуністичного пекла. Але досвід тих, хто намагався переплисти Дунай є й досі незабутнім. Згідно книзі, написаній Дойною Магеці і Іоганном Штайнером Могили мовчать близько 16 000 людей намагалися незаконно перетнути західний кордон Румунії, з яких 12 000 було затримано. Затриманим дали по 6 місяців в’язниці. Точне число загиблих не відоме. На сьогоднішній день існують кладовища з могилами невідомих по обидва боки Дунаю, вбиті люди, тому що вони прагнули кращого життя. Всіх тих, хто намагались перетнути західний кордон Румунії і потрапити на свободу називали утікачами.
Дан Диніле народився в Сібіу, і в 1986 році намагався перетнути Дунай, разом зі своїм другом, використовуючи гумовий човен. У ході дискусій з нами він нагадав про психологічну підготовку перед великим випробуванням: Підготовка до перетину кордону, зокрема психологічна частина, забрала нам кілька років. Це була сильна боротьба між страхом і відчаєм та мужністю. Врешті-решт, мужність була визначена відчаєм, в якому ми два знаходились. Це не була спонтанна дія. Ми закінчили факультет, були молодими, але не без свідомості. Я вивчав карту Румунії, і купив багато карт. Ми навчилися орієнтуватися за компасом, і купили рибальські костюми, камуфляжні костюми, що імітують кольори в природі. Від курорту Беїле Херкулане, замість того, щоб безпосередньо податись до Дунаю, як робили це ті, хто хотів перетнути річку, ми пішли у зворотному напрямку, всередину країни, щоб не викликати жодних підозр. Ми зайшли у ліс, і пішли ним орієнтуючись з компасом і картою. І нам вдалося. Після приблизно 4-ох днів пригод ми побачили Дунай. У ту ніч, я пішов вниз до води, ми спустили човен і почали відчайдушно гребти. Ми ніяк не могли відплисти від берега через відчай, тому що ми боялись, щоб нас не спіймали. Ми ніяк не могли скоординувати свої рухи, хаотично гребли у різні боки, і ми кружляли на місці протягом багатьох хвилин, на один метр від берега.
Літній період був періодом, коли утікачі пробували свою удачу у боротьбі з Дунаєм та прикордонниками. Щоб зупинити їх, румунські прикордонники застосовували всі методи. Ті, хто був фізично підготовлений перетнути Дунай і не потонути через втому або холод були застрелені в голову або збиті човном. Тих, що були спіймані били до втрати свідомості, деякі були вбиті і поховані біля кордону. У ході слідства були використані і дресовані собаки. В інших випадках, утікачів розстрілювали і кілька днів залишали на полі, щоб були прикладом для інших, які хотіли б зробити те саме. Неодноразово югославська влада повідомляла румунську владу, що насосні установки на ГЕС Залізні Ворота блокували трупи розстріляних або потонулих в Дунаї і залишених у воді. Дан Диніле і його друг обрали пору року, яка не була сприятлива для цього випробовування: Ми перетнули Дунай навесні в кінці березня на початку квітня. Ми обрали цей період, тому що хотіли обманути прикордонників. Влітку тепло і прикордонниками було легше стежити за кордоном. Коли було холодно, і прикордонники були змушені більше зігріватись. Взимку перетинів було менше, більшість з них відбувались влітку, коли було тепло. Деякі навіть дозволили собі переплисти Дунай, або перетнути кордон по суші біля міста Тімішоара. Ми поділили кордон на сухопутній і дунайський. Це була наша таємниця.
Трудність була збільшена, і тому що позбувшись румунських прикордонників, не було ніякої гарантії, що югославські та угорські прикордонники не повернуть їх в Румунію. Що сталося з нашими героями розповідає Дан Диніле: Нам вдалося перетнути кордон, і ми перебували в таборі в Белграді кілька місяців, але мій друг, який не був великим любителем Америки, хотів залишитися в Європі. Він зумів переконати мене покинути табір. Я був під його впливом і боязким, я не мав сили сказати йому ні. Я пішов за ним, і перетинаючи кордон між Югославією та Австрією, у словенських Альпах, югославські прикордонники зловили нас, і повернули в Румунію. Я знав, що Ніколає Чаушеску дав загальну амністію для певних кримінальних злочинів, яким був і наш злочин. Ми думали, що, якщо нас спіймають, то не посадять у в’язницю. Поб’ють нас і відпустять.
Згідно закону, будь-яка спроба незаконного перетину кордону є кримінальним злочином. Але, коли закон є інструментом тоталітарного і репресивного режиму для, якого порушення закону є запорукою його існування, тоді ті, хто намагаються перетнути кордон, щоб позбутися такого режиму не мають жодної вини. Румунські утікачі були самими в боротьбі із злочинним режимом, і випадок Дана Диніле і його друга показав, як ставився до громадян комуністичний режим.
