Адріанопольський договір
Світ Південно-Східної Європи першої половини XIX століття бурхливо змінювався з огляду на сучасні ідеї та особливо національної ідеї.
Steliu Lambru, 06.12.2021, 07:59
Світ Південно-Східної Європи першої половини XIX століття бурхливо змінювався з огляду на сучасні ідеї та особливо національної ідеї. Європа перебувала в постнаполеонівський період, так званий Священний союз, до складу якого входили Росія, Австрія та Пруссія, встановлював на континенті новий консервативний порядок. Лібералізм XVIII століття був орієнтований на заохочення національного капіталізму, і в Південно-Східній Європі посилювався антиосманський дискурс.
Росія стала головною силою у румунському просторі, історію народження сучасної Румунії неможливо б повністю зрозуміти без присутності та дій Росії. Вона була ультраконсервативноюсилою, яка намагалась втілити в життя деякі європейські реформістські ідеї. Традиція російських реформ почалася від царя Петра I Великого (1672-1725) на початку XVIII століття. Цар Олександр I (1777-1825) намагався реформувати Росію за французьким зразком, але нестабільність і терор, викликані Французькою революцією 1789-1795 років, припинили його. Священний союз трьох європейських держав-переможниць проти Наполеона I зобов’язався придушити будь-які революційні спроби та спроби повалення встановленого порядку.
З іншого боку, румунський простір протягом століть був під впливом іншої настільки ж ультраконсервативної імперської сили, а саме Османської імперії. Тут європейські реформи важче впроваджувались ніж у Росії, де правляча еліта була європенізованою. Османська імперія призначала у Румунських Князівствах правителів-фанаріотів з грецьких родин, але їх правління виявилися корумпованими та неефективними. Румунські європейські еліти розвивали жорстоку антиосманську риторику, шукаючи підтримки, здавалося б ліберальної Росії.
У 1826 році Росія та Османська імперія підписали Аккерманську конвенцію, якою отомани підтверджували закінчення епохи фанаріотів. Іоніце Санду Стурдза в Молдові та Грігоре IV Гіка у Волощині стали двома господарями румунського походження, які зайняли престоли в Яссах та, відповідно, в Бухаресті. Було введене семирічне правління, правителі обиралися боярськими зборами.
Конвенція надавала двом румунським князівствам право на вільну торгівлю на міжнародному рівні. Але в 1828 році почалася війна між Росією та Османською імперією після рішення отоманів денонсувати конвенцію і більше не дозволяти російським кораблям перетинати протоки Босфор та Дарданелли. Це була нова війна тривалих російсько-турецьких конфліктів, що почалися на початку XVIII століття. Після військових дій у 1829 році росіяни вийшли переможцями і змусили турків підписати Мирний договір в Адріанополі, сьогодні Едірне, що мавзначні наслідки для історії румунів.
Історик Константін Арделяну, професор Галацького університету «Нижній Дунай» багато писав про значення ріки Дунай в історії румунів у XIX столітті. На його думку, Адріанопольський договір є знаковою віхою усимволіці народження сучасної румунської держави: «Це мало велике значення для розвитку румунського простору. Це вирішальний момент в історії Румунії, але ми не завжди приділяємо йому достатньої уваги. Тому, що це момент, коли в результаті згоди між двома силами-підписантами, в результаті того, що румунські князівства здобувають комерційної свободи, в результаті закінчення так званої «османської економічної монополії», західний капіталізм проникає в румунський простір. Адріанопольський договір є важливимсимволічним моментом для початку економічної модернізації Румунських Князівств шляхом приєднання їх до світового ринку. Безперечно, капіталістичні відносини існували і раніше, але з цього моменту, з 1829 року, Румунські Князівства стають на економічній карті світу важливим орієнтиром для торгівлі зерном не лише для Стамбульського ринку, а й для всієї світової економіки.Це момент, коли економічна модернізація спричиняє фактичні зміни всього суспільства в двох князівствах, Волощині та Молдові».
Після війни, Адріанопольський договір вперше порушив османську монополіюна Румунські Князівства. Підписаний 14 вересня 1829 року договір надавав Росії статус захисної держави над Молдовою та Волощиною. Османська імперія зберегла свій статус сюзерена, але більше не могла приймати рішення самостійно. Південний кордон Волощини був встановлений на судноплавному руслі Дунаю, і, що дуже важливо, придунайські порти Турну, Джурджу та Бреїла, які перебували під контролем Османської імперії, повернулися під контроль Волощини. Свобода судноплавства по Дунаю була визнана і для торгових суден Волощини, а Молдова отримала право на розвиток порту Галаць. Таким чином, торгівля зерном стала основним джерелом прибутку для двох Румунських Князівств.
Адріанопольський договір підтверджує військову присутність російської армії на території Румунії. До 1834 року російська адміністрація намагалася реформувати два князівства, пропонуючи пакет ліберальних реформ, набагато більш ліберальних, ніж у самій Росії. У цьому сенсі першим проєктом Конституції Румунських Князівств був Органічний регламент за часів губернатора Павла Кисельова. Сьогодні історики сходяться на думці, що реформи, проведені росіянами у Волощині та Молдові, насправді були лише експериментами для оцінки змін серед жителів. Але після 1834 року румуни довели, що простий експеримент може матеріалізуватися в цілісний проєкт.
