Румунія та гуманітарна допомога країнам, що розвиваються

Одним з найбільших процесів після Другої світової війни стала деколонізація світу. Метрополії були змушені визнати незалежний статус колишніх колоній і відносини між ними продовжилися виходячи з нових реалій.

Steliu Lambru, 16.10.2023, 06:45

Одним з найбільших
процесів після Другої світової війни стала деколонізація світу. Метрополії були змушені визнати
незалежний статус колишніх колоній і відносини між ними продовжилися виходячи з нових реалій. Але і з боку
соціалістичних країн почала з’являтися готовність підтримати країни так званого
«глобального Півдня» – Латинської Америки, Африки, Азії та
Океанії – в ім’я нового гуманізму. У відносинах між старими і новими державами,
що утворилися з колишніх колоній, гуманітарна допомога була однією з
наймасштабніших форм підтримки. Але не менш правдивим було й те, що допомога і
підтримка мовчазно представляли інтереси тих, хто їх надавав.

Соціалістична Румунія також увійшла
до «Третього світу», як називали Глобальний Південь, починаючи з 1970-х років.
Політика Ніколає Чаушеску, спрямована на відкритість до африканського
континенту, соціалістичних або соціалістично налаштованих країн Азії та
комуністичних рухів у Латинській Америці, є добре відомою. Міа Джинга, історикиня
Інституту з розслідування злочинів комунізму та румунської еміграції працює в рамках проєкту, що вивчає глобальну
політику Румунії з 1960-х до 1980-х років. «З чого складалася гуманітарна
допомога Румунії? Ми використали метод, який розглядає всі можливі рівні
гуманітарної допомоги, починаючи з класичної, надзвичайної гуманітарної
допомоги. Спочатку йшлося саме про це – надання екстреної допомоги у випадку стихійних лих:
посухи, повеней, землетрусів та інших. Однак не тільки Румунія, але й інші
країни Східного блоку та країни Заходу застосовували інші форми допомоги:
допомога людям у зонах конфліктів або таборах біженців, матеріальна та
військова допомога, що надавалася різним визвольним рухам та комуністичним
партіям. Більшість грошей було виділено однак на стипендії для навчання у
закладах середньої та вищої освіти і стажування, експертні послуги та
обладнання, підтримка проєктів розвитку.»

У 1979 році Румунія допомагала
країнам, що розвиваються, на трьох континентах: Перу, Мартиніці, Домініканській
Республіці, Нікарагуа, Мексиці в Північній, Центральній і Південній Америці;
Беніну, Ефіопії, Судану, Бурунді, Мозамбіку, Сенегалу, Центральноафриканській
Республіці, Мавританії, Кабо-Верде, Намібії, Гвінеї-Бісау в Африці; Ємену і Лівану
в Азії. Міа Джинга зазначила, що гуманітарна допомога та підтримка, що
переслідує політичні інтереси, часто поєднувалися. Наприклад, Румунія активно
підтримувала марксистсько-ленінську групу Африканський народний союз Зімбабве
(ZAPU), яка брала участь у громадянській війні в Родезії між 1964 і 1979
роками. «На кожному з цих рівнів, якщо уважно подивитися, є й інші специфічні
типи дій. Наприклад, при стихійних лихах допомога в першу чергу надається у
вигляді основних продуктів харчування, одягу, медикаментів та медичної
допомоги. Потім, залежно від потреб, вона диверсифікується на інші. Серед
безлічі акцій я вибрала ті, які здалися мені найцікавішими, тобто допомогу активістам
Африканського народного союзу Зімбабве. Близько 9,5 мільйонів леїв пішло на цю
організацію в 1979 році, тоді як середня сума на інші види допомоги становила
250 тис. леїв. Тобто різниця була дуже великою.»

Міа Джинга також пояснила механізм, який Румунія використовувала для надання допомоги країнам, що розвиваються. «Я подивилася, як реалізовувався цей проєкт гуманітарної допомоги, з чого він
починався і де закінчувався. Чи це була ініціатива румунської держави, чи,
навпаки, бенефіціар просив про допомогу? У всіх випадках, принаймні тих, які я
знайшла,
допомога була надана після офіційного запиту, надісланого на високому рівні. Запит надходив від
відомого лідера відповідної партії чи руху, можливо, після зустрічі з Ніколає
Чаушеску, або після візиту чи зустрічі за кордоном. Після отримання такого
запиту відділ зовнішніх зав’язків Центрального комітету Комуністичної партії
Румунії готував записку з обґрунтуванням того, чи схвалює він запит, чи
відхиляє його. Обґрунтування також включало коротку історію відносин з
отримувачем гуманітарної допомоги, суми на кожен рік, чи була надана допомога раніше,
наскільки добре чи погано вона була використана, а також будь-які дипломатичні
проблеми, які могли б виникнути в результаті надання допомоги. Було багато
ситуацій, коли Румунія могла б допомогти, але міжнародний політичний контекст
на той час був таким, що відповідь була негативною. У всіх випадках останнє
слово було за Ніколає Чаушеску. Є випадки, коли, як у випадку з В’єтнамом, їм
давали зелене світло. Яку б суму вони не попросили, вони її отримали. В якийсь момент Ніколає Чаушеску сказав, що Румунія допомагає В’єтнаму понад 10 років і настав час для в’єтнамців узятися до роботи.»

Соціалістична Румунія, як і інші
соціалістичні держави, проводила політику диференційованої допомоги країнам, що
розвиваються. Архіви свідчать як про успіхи, так і про невдачі різних проєктів,
причому Африка була привілейованим континентом у глобальній політиці Румунії
Ніколає Чаушеску, котрий неодноразово відвідував африканські держави.