Євреї, врятовані у жахливі часи

Трагічні події, пережиті євреями під час Другої світової війни, глибоко зворушили сучасників. Незважаючи на уявну всемогутність, нацистському злу протистояли добрі люди, які робили все можливе, щоб врятувати невинних людей.

Steliu Lambru, 25.09.2023, 06:44

Трагічні події, пережиті євреями під
час Другої світової війни, глибоко зворушили сучасників. Незважаючи на уявну
всемогутність, нацистському злу протистояли добрі люди, які робили все можливе,
щоб урятувати невинних людей, переслідуваних за ірраціональними расовими ознаками.
Серед таких людей були й багато румунів, які не зріклися своєї людської сутності і
допомагали євреям, незважаючи на небезпечні наслідки.

Одним з них був Еміль Томеску,
полковник у відставці, ветеран Другої світової війни у званні капітана у 1942
році. В інтерв’ю Центру усної історії Румунського Радіо, записаному в
1997 році, Еміль Томеску розповів про те, що він знайшов за межами Одеси, в маєтку французького поміщика, який врятувався втечею. Я побачив там,
що двері заколочені, а вікна забиті дошками. На запитання, в чому причина,
солдати відповіли, що всередині були євреї і, що кожного тижня приходив претор,
забирав одного з них і вони назавжди зникали. Пізніше я дізнався, що він убивав їх пострілами в потилицю і кидав у закинутий колодязь. Я відбив дошки, а те, що знайшов
всередині, було невимовним! Там були виснажені, худющі люди, наче живі скелети! Вони
були голодні, брудні, то було жахливо! Вони зробили з кімнати туалет. Я
одразу ж наказав нагріти воду, вивести усіх, дати можливість помитися, нагодував їх і взяв
кількох жінок, які виглядали дещо краще помічницями на кухні. Але я не затримався там надовго, мені наказали повертатися на фронт. Напевно, претор або хтось
інших доніс на мене і тоді мене відправили на фронт.

Арістіна Сейляну
походила з Тиргу Лепуша, міста в Північній Трансільванії, анексованого Угорщиною
після Віденського арбітражу 30 серпня 1940 року. У 1997 році вона розповіла як її
батько врятував сім’ю євреїв, яких він сховав у хатині в лісі. У нас було
домогосподарство в Риоаї, за 14 кілометрів від села Лепушул Роминеск. Мій
батько також мав там ферму. У нас було все необхідне. Оскільки це було дость ізольована місцевість мій батько вирішив зробити добру
справу, тому що він часто робив добро з любові до свого ближнього. У ніч з 15 на 16 квітня мій батько відправив мене з нашим колишнім слугою забрати кількох дітей
з одного дому. Ми повели їх до Риоаї, до нашого маєтку, де на нас чекав мій батько. Він забрав
їх, відвів у лісу, зробив для них курінь і залишив все необхідне. Це було дуже
небезпечно, бо якби німці нас зловили, то просто розстріляли б.

Георге Молдован з
Блажа розповів у 1997 році, що разом з іншими однолітками він носив їжу євреям у табір на дорозі Першани-Ледень-Брашов. Що намагалася зробити для євреїв асоціація, в якій він був активним учасником? Перш за все, це
– врятувати їх від депортації. В інших частинах країни їх збирали у табори і
вивозили за лінію фронту. Звідси, з Блажа, спочатку їх відправляли до трудових таборів, а не до концентраційних. Але пізніше всі євреї з північної частини Трансильванії опинилися під загрозою вивезення до Аушвіцу та інших концтаборів. Ми
організували таємну переправу через кордон. Там я зустрів одного чоловіка, який потім часто бував тут і подякував мені особисто. Я пишаюся тим, що за
описами, які я прочитав, він був схожий на самого Рауля Валленберга. Це був
високий чоловік, надзвичана і дуже хоробра людина.

Соня Палті у 2001
році згадувала агронома Васілеску, чоловіка, який поплатився життям після того,
як на нього донесли за те, що він допомагав євреям. Цей Васілеску був, можу сказати, єдиною людиною. Їжу отримували тільки ті з нас, хто ходив на роботу, а в ті зимові дні дуже мало людей виходило на роботу,
тому що більшість з них були хворі – грип, діарея, ревматизм. Тоді Васілеску, а
це був грудень, близько до Різдва, наказав дати їжу всім, хто
був у таборі, тобто дітям, жінкам і літнім особам, які не вийшли на роботу. На
наступний день нас всіх зібрали і сказали, що через годину нас всіх збируть,
відвезуть на станцію і звідти доставлять по Бугу в Богданівку. Прийшов
лейтенант Капеляну і почав бити нас батогом. Коли він вкотре підняв
батіг керівник ферми Васілеску схопив його за руку і сказав:
Та вже годі їх бити, залиш їх у спокої, ти ж більше про них не почуєш!
Капеляну написав доповідну записку про те, що Васілеску заступився за євреїв, що він допоміг їм і дав їм їжу. Згодом агронома Васілеску відправили на закрут Дону, звідки він більше не повернувся.

Багато румунів, ризикуючи життям, рятували євреїв в роки Другої світової війни, завдяки чому стали справжнім прикладом самопожертви, людяності і героїзму і заслужили на окреме місце в списку праведників народів світу, що є актом
вдячності єврейського народу.