Вшанування пам’яті добровольців у Полянах
Кожного року, в травні, у найбільшому українському селі Румунії Поляни Марамуреського повіту, біля Пам'ятника добровольцям, відзначається День перемоги.
Христина Штірбець, 22.05.2014, 10:54
Кожного року, в травні, у найбільшому українському селі Румунії Поляни Марамуреського повіту відзначається День перемоги. Понад 200 місцевих жителів боролися під час Другої світової війни, як добровольці, проти фашистських cил. Багато з них полягло в бою за свободу не тільки Румунії, але й інших європейських країн. Вони боролися поряд з Червоною армією, арміями союзників та дивізією ім. Тудора Владіміреску для здобуття Перемоги 9 Травня 1945-ого року.
На честь українських добровольців, за їх боротьбу і самопожертвування, у центрі села Поляни, перед Будинком культури, був споруджений 1956 року Памятник добровольцям, який за останні 50 років тричі був відремонтований. Останній раз, замість червоної зірки, яка стояла на верху пам’ятника, був поставлений Хрест. Зірка не зникла зовсім, вона була поставлена трохи нижче, таким чином залишилися обидва символи, оскільки такою була історія.
Захід присвячений вшануванню памяті героїв, а також українських вже малочисленних ветеранів, які воювали у Другій світовій війні відбувся, 11 травня у селі Поляни, та був організований мерією села Поляни, за фінансовим сприянням Союзу українців Румунії. Ми попросили економічного радника СУР-у Миколу Мирослава Петрецького розповісти як пройшло це свято. Ось, що сказав він: “Подія розпочалась перед мерією села, звідки учасники вирушили до Пам΄ятника добровольцям і ветеранам де прозвучали гімни Румунії та України, а потім відбулась панахида та покладання квітів та вінків. Опісля, в нещодавно відремонтованому Будинку культури с. Поляни, пройшла культурно-артистична подія. Були присутні, між іншими, голова Союзу українців Румунії Штефан Бучута, колишній сенатор Георге Бирля, колишній депутат Iштван Боніш, заступник мера с. Поляни Штефан Кімшак, голова Марамуреської філії СуР-у Мирослав Петрецький, голова полянської філії СУР-у Штефан Кіфа. Штефан Бучута, Мирослав Петрецький та Кіфа Штефан нагородили ветеранів, і тих, які посприяли організуванню цього заходу упродовж років. Мирослав Петрецький прочитав лист добровольцям надісланий Генеральним консулом України в місті Сучава Василем Боєчком. Перед переповненим залом, за діяльність,підтримку та внесок в розвиток долини Рускови, заступник мера Штефан Кімшак вручив голові Союзу українців Румунії, Штефану Бучуті присвоєно звання “Почесний громадянин” села Поляни. Було присвоєно звання “Почеcний громадянин” села і Георгіу Бирля, Іштвану Бініш, отцю Іллі Хашчику, та Василю Поповичу. На сцені Будинку культури виступили народні колективи з Полян, Верхньої Рівни, Реміт, Красного, Кривого, Бистрого, Вишавської Долини, Луга над Тисою, Кричунова, Рускови, які виконали зокрема воєнні пісні. Наприкінці, Штефан Бучута та Мирослав Петрецький, побажали всім ветеранам багато здоров΄я, добробуту, а присутніх закликали не забувати і шанувати наших ветеранів.”
Голова філії СуР-у с. Поляни Штефан Кіфа сказав, що з села Поляни були у війні понад 200 молодих осіб. Взяли участь як добровольці також парубки із сусідніх сіл Кривого та Рускови, але й з інших українських сіл Мараморощини. Сьогодні на Мараморощині залишилося лише дев’ятеро українців ветеранів. Штефан Кіфа: “У селі Поляни ще жиє один доброволець – пан Іван Білан, йому 88 років і він хворий, але на святі був прсутній його син. Лише один з українських ветеранів був присутній на заході у Полянах, Іван Бротней з села Кривого. Сільска рада вирішила вручити їм 300 леїв, а СуР – дипломи. На Мараморощині ще живуть 9 ветеранів українців: у Рівні — два, у Рускові — два, у Полянах — один, у Вишавські Долині, у Лузі над Тисою та у Кривому.”
Нам вдалося записати кілька спогадів Івана Бротнея, одного з дев’ятьох ветеранів українців з Мараморощини, єдиний який був присутній на заході вшанування пам’яті добровольців у с. Поляни. Коли його мобілізували, йому було лише 21 років. Тепер на 92 році життя, ось що він пригадує: “Я воював багато, навіть вже позабував всі місця де я побував. Був я у Києві, Польщі, Чехословаччині, звідти ми дійшли з фронтом до Німеччини. Було нас багато з Полян та Рускови. Багато з них загинули. Зараз є нас тут лише два, один глухий, що не можна із ним договоритися. А було тяжко, бо було студінь, їсти не було. Ми ходили лісами. Не було легко, тяжко було. Я мав пушку (рушницю) і гранатами кидав та мав автомат з 250 кулями. Я був поранений у руку та у ногу в Будапешті та коло Берліна. То не були тяжкі рани. Ми йшли пішки, але і на машинах та біціглях (велосипедах). Попали ми у полон, у Німеччині, там ми зупинилися. Ми мали тіфос год з половиною.Ми вернулися додому з машиною, але доріг не було, бо мости були знищені. Ми йшли поволи. Коли прийшли додому неньо (батько), мама та сестри були дуже раді. Вони три роки не знали про мене, бо не ходила пошта. Хай вам дасть Бог здоров’я і легкої старості і щоб мали годів моїх 92.“
Усі ветерани, які проявили свою мужність і героїзм під час Другої світової війни заслуговують нашої глибокої поваги кожного дня, а не лише один раз на День перемоги.
