Румунія й Тіто
Почуття дружби між народами, особливо соціалістичними, старанно культивувалося комуністичною пропагандою, і багато людей досі в це вірять. Але уроки історії доводять протилежне: коли нація потребувала допомоги від іншої нації, яку вважала другом, найчастіше вона її не отримувала.
Стеліу Ламбру і Христина Штірбець, 14.04.2025, 08:45
Почуття дружби між народами, особливо соціалістичними, старанно культивувалося комуністичною пропагандою, і багато людей досі в це вірять. Але уроки історії доводять протилежне: коли певна нація потребувала допомоги від іншої нації, яку вважала другом, найчастіше вона її не отримувала.
До 1989 року румуни дивилися на югославів із заздрістю і вихваляли їхнього лідера Йосипа Броз Тіто. Порівняно з більшістю лідерів соціалістичної Європи, югославський лідер був так би мовити лібералом: він дозволив своїм громадянам безперешкодно подорожувати до Західної Європи, нестачі у сусідній країні за Дунаєм не були такі помітні, а югославські громадяни могли навіть мати малі бізнеси. З Югославії до Румунії контрабандою ввозилися товари першої необхідності, які одразу ж поглиналися румунським ринком, що відчував великий дефіцит. А югославські телевізійні програми із захопленням дивилися румуни, які могли їх приймати. Ось чому війни в колишній Югославії після 1989 року стали великою несподіванкою для більшості румунів.
Румунія та Югославія були близькими до 1945 року і настання комунізму. Обидві країни входили до регіональних альянсів безпеки Малої Антанти, підписаної в 1921 році, і Балканської Антанти, підписаної в 1934 році. А королева Югославії Марія, дружина короля Югославії Олександра I, була дочкою короля Румунії Фердинанда I та його дружини Марії. Але тісні відносини між Румунією та Югославією мали різко погіршитися в 1948 році, коли між Сталіним і Тіто виникли розбіжності. Всі країни-сателіти Радянського Союзу стали на бік Сталіна, назвавши Тіто зрадником справи соціалізму та агентом західного імперіалізму. Румунія також не була винятком, і на кордоні між двома країнами відбувалися провокації, які сьогодні здаються смішними.
Дипломат Едуард Мезінческу, в інтерв’ю Центру усної історії Румунського товариства радіомовлення 1994 року, сказав, що був головним героєм такого епізоду влітку 1949 року: «Ми були сповнені рішучості знищити югославів, і одним із знарядь, яке було дуже розумно використано для цієї мети, був я сам. Мене викликав Александру Дрегіч, міністр внутрішніх справ, який керував адміністративно-політичну секцію Центрального комітету Румунської комуністичної партії, секція що займалася питаннями матеріально-технічного забезпечення. Але під цим логістичним фасадом, секція була контррозвідувальним відділом. Дрегіч мені сказав: <«Слухай, було вирішено, що ти поїдеш і зробиш це.» Про що йшла мова? Я поїхав в Оршову, де між нами, румунами, та сербами проходить Дунай, на територіальні води. Там стояла на якорі баржа з гучномовцями, спрямованими на югославську сторону. На протилежному березі мене поставили перед мікрофоном, і я виголосив гостру промову проти Тіто. Вони не реагували, вони чинили опір нашій агресії.»
Однак, після смерті Сталіна в 1953 році відносини між Румунією та Югославією нормалізувалися. У 1968 році, коли війська Варшавського договору втрутилися проти реформ у Чехословаччині, а румунський лідер Ніколає Чаушеску виступив проти втручання, в Бухаресті був великий страх, що Радянський Союз втрутиться й в Румунію. Тому румуни шукали союзників, і Тіто здавався одним з них.
Дипломат Іон Датку був спеціальним посланником румунського уряду в Австралії. У 1994 році він розповів історію про те, як став свідком виступу Йосипа Броз Тіто: «У нас була зустріч з пресою, на якій ставилися питання про те, як ми чинимо опір і як довго ще будемо чинити опір радянському тиску? І я сказав, що як ми чинили опір протягом багатьох сотень років, так і продовжуємо чинити опір. Я не знав, що саме відбувається, я уявляв собі, що важкі часи минули, тобто для Радянського Союзу вже неможливо здійснити друге вторгнення. Я пам’ятаю репліку Тіто, який посміхнувся. Це було під час дискусії, в якій я брав участь, і в якій він сказав нам: «Якщо ми маємо дякувати вам, то лише за те, що між Прутом і Бегою радянським танкам доводиться їхати кілька десятків годин»… Тож ми були буферною державою для Югославії. Хоча югослави теж про це задумалися».
Пауль Нікулеску-Мізіл був близьким до Ніколає Чаушеску. У 1997 році він згадував, що Румунія в 1968 році була сама перед радянською загрозою: «Наші китайські друзі, Цюй Ен Лай особисто прийшов до румунського посольства і сказав: «Ми зробимо, ми все виправимо». Але в той же час Мао Цзедун зробив історичну заяву: «Вогонь не гасне здалеку!» І ми дуже добре розуміли, що китайці не підставлять свою шкіру під розсіл за цю нещасну Румунію, якими б дружніми ми не були! Я особисто зустрічався з Тіто, Чаушеску кілька разів посилав мене до Тіто, щоб отримати інформацію. І Тіто, знаєте, що він мені сказав, коли я його запитав «якщо щось трапиться і нам доведеться застосувати зброю, а ми опинимося в складній ситуації?» Знаєте, якою була позиція Югославії? Що вони приймуть румунське керівництво, нададуть їм притулок, але без будь-якої зброї! Навіть білої зброї, навіть кишенькових ножів! Так що нехай я не чую про таких сміливців.»
Відносини між Румунією та Югославією Тіто були відносинами свого часу. А нові часи означають, що реалізм у дружніх відносинах між народами є добрим уроком.
