Румунсько-північнокорейські відносини

Соціалістична Румунія та Північна Корея мали добрі відносини, починаючи з 1970-х років і до 1989 року. Розвиток цих відносин між двома далекими країнами має два пояснення. Перший - збіг думок і особистостей двох комуністичних лідерів Ніколая Чаушеску та Кім Ір Сена, а другий - економічний інтерес обох. Румунія потребувала розширення економічних відносин за межами Європи, а Північна Корея шукала близькості до європейської країни.

Полковник Еміль Бургеля був призначений військовим аташе в Пхеньяні в 1970 році і провів там кілька років. В інтерв'ю Центру усної історії Румунського радіомовлення в 2000 році він розповів, яким був рівень товарообігу між Румунією та Північною Кореєю до того, як він пішов на цю посаду. Румунія експортувала в азіатську країну в основному вантажівки "Бучедж", вироблені на заводах "Стягул Рошу (Червоний прапор)" у Брашові, запасні частини та сервісну інформацію. Північна Корея була жадібною до будь-яких технологій і хотіла створити національну індустрію. Бургеля пригадував про досягнення корейців, отримані в примітивних умовах, а також про їх нечесну ділову практику: «Вони виробляли спеціальні сталі для свого важкого озброєння, і ми були здивовані тим як, їй-богу, вони могли виробляти щось подібне, коли тут у нас завжди вимагали експертів із Заходу, а це означало інвестиції та багато грошей. Друге питання - це проблема мобілізації корейців, які перебували між чотирма великими жорнами, чотирма імперіями: російською, китайською, японською та американською. Від нас вони отримували токарні автомати, виготовлені в Араді чи Брашові. І ми бачили, як вони знімали з токарного верстата етикетки румунською мовою з написом «Зроблено в...», вони замінювали їх іншими етикетками корейською мовою, відправляли їх до Південної Кореї сказавши, що вони виготовлені ними. І ми проти цього жодним чином не заперечували. Вони намагалися мобілізувати свої сили, творити. Там у них було багато цементних ліній, зроблених нами».

Інтерес північнокорейців багато в чому був пов'язаний з армією і військовою технікою, а економіка була підпорядкована доктрині мілітаризації. «Вони цікавилися чим завгодно, навіть відвідували наші верфі в Мангалії. В авіації, в танках, артилерії, вони були дуже зацікавлені в цьому. Створили свою берегову артилерію, аж волосся стало дибки у нас коли ми дізналися про це. З берега не можна було нічого побачити, ніхто не знав де її було було приховано. Можна було по них стріляти й атомною бомбою, і не могли вразити, така у них передова система була. У певний момент ми, румуни, були на крок попереду, так би мовити. У нас були традиції щодо військової техніки та обладнання, яке ми створювали на наших заводах у Решіці, наприклад, від грізної 75-мілімітрової протитанкової гармати до пристрою винахідника Бунгеску. У нас був авіаційний завод у Брашові, де будували вертольоти і мали ми укладений контракт з СРСР на виготовлення реактивної системи залпового вогню типу «Катюша», тому вони тоді до нас часто навідувалися і коли зустрічалися із Чаушеску, зазвичай просили інший тип зброї. І Чаушеску давав їм все, що вони вони просили. Ми проводили з ними екскурсії по наших збройових заводах, і щоразу, коли вони туди потрапляли, офіцери діставали з кишень блокноти й починали робити нотатки. Вони приїжджали вивчати навіть Будинок армії в Брашові, а коли почали будувати свій, ми відправили до них спеціалістів».

Спорядження армії супроводжувалося, звичайно, і військовим навчанням, яке проводилося з наймолодшого віку. «Вони дуже серйозно ставилися до підготовки своїх солдатів. Керувалися гаслом «Один проти сотні». Вони вважали, що їхні сусіди набагато численніші, і вони хотіли навчити корейських солдатів протистояти більшій кількості ворожих солдатів. Вони розвинули ці бойові мистецтва дуже сильно. навчання було ретельним, як на фронті, так і на практиці, поводженні зі зброєю, починаючи з рівня піонерів. Їхніх бойскаутів у той час називали піонерами, а Будинок піонерів у Пхеньяні, а також в інших містах був оснащений спеціальними класами та майстернями, які забезпечували військову підготовку. Там вони навчали дітей, як використовувати піхотну зброю, кулемети та пускові установки».

Високий рівень взаємної довіри між Румунією та Північною Кореєю приніс користь обом сторонам. Таким чином, Румунія мала привілейований доступ до корейської сировини. Еміль Бургеля: «Ми не експортували до них технології просто так, безкоштовно. Нам потрібен був їхній антрацит, це була найбагатша країна на антрацит. Ми брали в них багато чого: тютюн, антрацит, рибу, і Чаушеску не був таким щедрим, не маючи певної мети, окрім політичних цілей. Ми також брали звідти залізну руду, тому що вона нам була потрібна. Наші заводи диверсифікувалися, і ми зрештою почали доставляли залізну руду з інших країн, тому це була не тільки військова сфера».

Двосторонні відносини значно погіршилися після повалення диктаторського режиму Ніколая Чаушеску у нашій країні. Перебуваючи в період історії в одному ідеологічному човні комуністичного режиму, Румунія та Північна Корея обрали різні шляхи в 1989 році, коли перша пішла шляхом ліберальної демократії, а друга залишилася на шляху жорсткого комунізму.