Виставка живопису «Парк зруйнованих мрій»

14 березня в бухарестській мистецькій галереї  FormArt розпочала роботу перша в Румунії персональна виставка живопису київської художниці Катерини Рудакової «Парк зруйнованих мрій». На виставці представлені близько 30 картин, зроблених нею у Румунії після повномасштабного російського вторгнення в Україну, на яких художниця спробувала передати свої відчуття про наслідки війни в Україні. Ці картини радикально відрізняються від тих, які художниця малювала до війни. Раніше вона дуже любила писати сонце, тому всі її роботи були в теплому колориті. Ця виставка виглядає зовсім інакше.

Художниця Катерина Рудакова розповіла, що проєкт «Парк зруйнованих мрій» - це результат її роботи в Бухаресті, де вона знайшла прихисток після початку війни в Україні.  «Після 24-го лютого 2022 року, коли росія бомбардувала українські міста, я згадувала картину, яка вразила мене в дитинстві - «Останній день Помпеї» Брюллова. На грандіозному полотні зображені люди, які охоплені жахом і розумінням, що це їх останні хвилини, що світ руйнується на їх очах… Ще один образ - це закам‘янілі  тіла людей, що загинули колись в Помпеї. Їх можна побачити в музеї. Усі плани та мрії згоріли водночас і вкрилися попелом. Кольори пожухли», - розповіла художниця. «Я дуже рада, що відбулось таке свято. Мені хотілось, щоб люди, які зараз,  дай Боже так і буде, не відчувають війну, щоб вони відчули, що можуть відчувати люди, які зараз знаходяться в стані такої страшної війни. І навіть ті, хто поїхав, все рівно залишаються, якби в контакті з батьківщиною, ми це відчуваємо, всі українські люди. Півроку я не могла нічого малювати, бо якось воно не виходило, взагалі кольори якось вони пожухлі. Дійсно, я не знала, як щось можна відтворити, дивилась, як люди щось малюють, мене це вражало, але я не могла знайти своє якесь бачення. А от після вже подій у Бучі, Ізюмі, воно в мене там взагалі зламалося в голові і перша робота, яку я зробила на пленері в Косово була по мотивах моїх  почуттів. Так я відчула необхідність малювати усе у вигляді скульптур, бо це якби завмерло життя. Адже 24 лютого наше життя не можна сказати, що зупинилось, але якби воно зламалось, бо плани всі вони порушились. І знайшовся такий образ, я пригадала Помпеї, де люди теж жили собі спокійно, нічого особливого не передбачували і потім в мить загинули, залишилися тільки зліпки їх тіл. Я дуже рада що в Бухаресті люди можуть це побачити і можливо щось відчути теж.»

«Усе, що я відчувала ці місяці, переклала на полотно. І ще попросила своїх друзів, поділилися своїми відчуттями з глядачем, щоб наша розповідь була голосніша. Люди писали з лінії фронта, хтось - перебуваючи в бомбосховищі під час обстрілів, інші писали вдома при свічці, з чужого приміщення…», - розповіла Катерина Рудакова. Таким чином кожна картина на виставці супроводжується зворушливим текстом, що додає до полотна і відчуття словами. «Мені хотілося не тільки показати свої картини, мені хотілось зробити так, щоб виставка прозвучала ще потужніше. Тому я попросила своїх друзів, знайомих написати свої, не те щоб враження від картини, а обрати одну картину і написати на що вона їх надихає, що в їх житті воно означає. І ось вони написали не мистецтвознавські якісь такі огляди, а  свої відчуття, хто де був, бо хтось живе там, де жив, хтось почав волонтерити, а хтось пішов на фронт. Я постаралася зібрати такий великий зріз різних професій, різних людей, яких попросила написати свої враження.» Художниця заначила, що в багатьох текстах можна прочитати про СВІТЛО. Усі чекають, що воно прийде й розгонить темряву і безнадійність…

На вернісажі виставки я запитав Катерину Рудакову, яка картина найкраще передає її почуття, або котра з них найбільше припала до душі. «Напевно, вони всі, якби потрошку, бо вони всі зроблені під впливом почуттів. Наприклад я читаю якісь новини, прокидаюся і читаю, що там сьогодні відбулося, прочитала і з'явився якийсь образ. Тобто воно все відображає мої відчуття. Одна картина "Z-феміда" це результат мого спілкування з 70-річною жінкою, яка мала проросійські погляди і після цієї розмови я прямо побачила цю картину, бо ну просто неможливо було її мозок зупинити, зрозуміти те що там в неї в голові. Тобто кожна картина відштовхувалася від якогось відчуття, тому я не можу сказати, ось ця більше подобається, а ця - менше, в принципі, я задоволена кожною, бо кожна з них ніби відтворює те, що я хотіла передати. Може, хтось бачить щось інше, глядач має на це право, але те, що я відчула воно, ніби відобразилось.»

Ранок 24 лютого, застав художницю Катерину Рудакову в дорозі з Києва до Бухареста для участь у черговому спільному проєкті. Викладачка живопису та пластичної анатомії Інституту театру і кіно ім. Карпенка-Карого та художня керівниця Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка вже кілька років бере участь у румунських проєктах «Світло сакральних просторів» та «Спадок родини Бринковяну». Війна в Україні змусила її однак залишитися в Румунії, де вона змінила свій стиль. Упродовж останнього року Катерина Рудакова брала активну участь, разом з Ніколетою Загурою, в підтримці українських студентів мистецьких навчальних закладів, які знайшли прихисток у Румунії.

Про художницю та її картини розповів румунський критик мистецтва Маріус Тіца. «Багато років тому художниця Ката Рудакова з України зустрілася з румунськими художниками в престижних таборах малювання, де молода, весела і красива група художників з кількох європейських країн збиралася працювати разом, обмінюватися думками, баченням, аби краще пізнати одне одного і, звичайно, визначити хід деяких робіт, які зараз створюють різні молоді художники з цієї частини Європи, румуни, українці та з інших країн. Тепер Ката прибула до Бухареста через це нещастя, яке спіткало Україну – цю жахливу війну. Вона приїхала до Бухареста, де живе, творить і тепер запропонувала нам свою першу виставку в Румунії. Це зовсім інші картини, ніж ті,  до яких ми звикли від неї. Теплі, гарні, оптимістичні кольори, які вона використовувала в пейзажах, в яких описувала рідну країну чи місцевості, які відвідала, в тому числі румунську Буковину, також у рамках пленеру, ці кольори перетворилися на справжню масу мінералів, перетворилися на скульптуру, на моделювання землі між вохрою і сірою випаленою землею, в якій вона малює людські тіла, які трансформуються, стають уже алегоріями, стають відображенням важкого стану духу, в якому художниця порушує і представляє своє розчарування щодо майбутнього, яке представляється досить похмурим, невизначеним і з жахливим негативним зарядом для творців, яким потрібні краса та кольори, а не руйнування та війни.»

Говорячи про виставку Катерини Рудакової критик мистецтва Маріус Тіца сказав, що її картини дійсно нагадують про трагедію в Помпеях, яку порівняв з трагедією, що обрушилася на українців. «Її герої - ці статуї, переносять нас думкою в Помпеї, нагадують про те нещастя, що впало на людей з неба, на мешканців Помпеї, яких виверження вулкану захопило зненацька, так само, як війна - українців, коли вони спокійно займалися своїми домашніми справами. Це подібно до того, що сталося в Помпеях. І Ката представляє цю атмосферу або в цьому пластичному образі тяжкість темних днів, свідками яких ми є зараз в умовах жахливої війни, яка триває і впливає на життя людей, таких як художниця Ката Рудакова, котра присвячує їм цю виставку.»

Марус Тіца наголосив, що Катерина Рудакова у своїх останніх картинах яскраво відображає нинішні страждання українського народу в умовах повномасштабної війни, розв’язаної проти нього більше року тому. «Парк зруйнованих мрій - це колекція образів, які могли б розповідати про світле і барвисте майбутнє, про майбутнє образотворчого мистецтва, але стали протестом, темою, нагадуванням про те, що насправді переживає щодня український народ, до якого належить і художниця Ката Рудакова, котра в Бухаресті запропонувала нам цю виставку, що змушує нас задуматися, надсилає нам дуже чіткий меседж, відтворює атмосферу, тому що її живопис має особливу інтенсивність. Це особливий, пластичний і виразний живопис.»

До своєї виставки «Парк зруйнованих мрій» українська художниця підготувала каталог, в якому представлені не лише картини, а й невеличкі тексти до них. Каталог невеличкий за форматом, 15 х15 см, українською і англійською мовами, його можна було придбати на вернісажі виставки, а частина зібраних грошей Катерина Рудакова передасть волонтерам в Україну.