1918 рік, погляд з іншого боку

Про Першу світову війну, про «Велику війну», як її тоді називали, писали і писатимуть багато, бо це було те, чого світ ще не бачив. Це була величезна мобілізація ресурсів і людей заради ідей того часу, переконань і утопій. Тому що найбільш ексцентричні ідеї, перш ніж вони втіляться, є дивацтвами, до яких люди ставляться з ентузіазмом, але також і з обачністю, відносячи їх до категорії утопій. Все, що послідувао згодом після завершення Першого світового конфлікту, вважалося до року початку війни - 1914 - нездійсненним.

Румунія вступила у великий конфлікт у 1916 році на боці англо-франко-російської Антанти. У 1916 році румунська армія воювала сама на найдовшому фронті Першої світової війни, з півночі від Карпат до Дунаю та узбережжя Чорного моря на півдні, зазнавши поразки. За підтримки російської армії та французької військової місії на чолі з генералом Бертло румунська армія успішно протистояла наступу німецьких та австро-угорських військ у 1917 р. У 1918 р., після перемоги Антанти, об'єднання Старого Королівства Румунії з територіями сусідніх імперій, населених переважно румунами, стало можливим. 1918 рік був для нащадків роком тріумфу, святкування та вшанування жертв усіх румунів за Велику Румунію.

Насолода перемогою 1918 року не залишала місця для жалю до переможених, які втратили майже все. Австро-Угорщина була ліквідована та зведена до територій, де етнічне населення двох держав-наступниць Австрії та Угорщини становило більшість. Але справжні переможці - це ті, хто знаходить час і бажання подивитися на страждання переможених, побачити власні страждання заради перемоги очима переможених. А книга під редакцією угорських істориків Нандора Барді та Юдіт Пал під назвою «Поза окопами. Як угорці в Трансільванії пережили Велику війну і Тріанон» є збіркою документів того часу. Історик Даніель Кайн сказав, що початок війни для румунів, яка призвела до остаточної перемоги, був надто оптимістичним і без сумнівів: «Я маю на увазі статтю, яка була єдиним голосом у пресі Старого Королівства наприкінці 1914 і на початку 1915 років. Це змістовна стаття, опублікована в економічному журналі, яка відповідала тим, хто наполягав на вступі у війну: ми увійдемо в Трансільванію і зробимо Румунію Великою. Яку адміністративну модель ми запропонуємо людям із Трансільванії? Чи маємо ми необхідний адміністративний досвід, щоб замінити, наприклад, еліту в трансільванських містах? Це була єдина стаття в пресі того періоду, тому що там були надзвичайно бурхливі статті про необхідність і реальну легкість прийняття рішення про перехід румунською армією Карпат».

Легкість, з якою люди створюють справжні трагедії, типова для нашого розуму та мотивована благими намірами. Однією з ілюзій, якими плекаються люди, є те, що війна закінчується швидко, без особливих зусиль. Це був спосіб мислення того покоління, і, як показала історія, наступні покоління робили те саме. Даніель Кайн: «Щоб виправдати ту легкість, з якою влітку 1916 року сприймали війну в Бухаресті, перед вступом Румунії у війну відбулося два великих інциденти: вибух на армійському арсеналі та вибух на пороховому заводі в районі Дудешть. Наступного дня, преса, в даному випадку газета "Адеверул", писала, що необхідно вжити заходів, тому що це зробили шпигуни і 300 людей було принесено в жертву, тобто рівно стільки, скільки потрібно було принести в жертву для здійснення національного ідеалу після переходу через Карпати. Таким чином, у 1916 році значна частина громадськості в Старому Королівстві була переконана, що вступ Румунії у війну буде, практично, простою прогулянкою».

Даніель Кайн розповів про збірку під назвою «Поза окопами. Як угорці в Трансільванії пережили Велику війну і Тріанон», в якій ми знаходимо той самий досвід війни, тільки з протилежного боку перспективи: «Він, по суті, дає нам відповіді на деякі питання, пропонує нам надзвичайно різноманітну картину про те, що означає досвід війни насамперед для простої людини. Тут ми маємо свідчення про досвід, який зводиться насамперед до непевності, до непевності завтрашнього дня, до страху. Поставимося в ситуацію тих, хто жив у прикордонних населених пунктах, де раптом наступного дня вони побачили, що до міста входить інша армія. Вони бачуть зміни, відкликання місцевої адміністрації, заміну місцевої адміністрації».

Книга «Поза окопами» - це більше, ніж запрошення до читання. Вона закликає нас дивитися на славетний рік, яким був 1918 рік для румунів, з іншого боку, тобто з боку тих, хто програв, і розділити їх страждання, як переможців, так і переможених.