Запрошення до «живої» бібліотеки
Спочатку в бібліотеці було вісім живих «книг», які «читачі» могли прочитати від палітурки до палітурки. Мова йде про «Живу бібліотеку» – журналістський захід, проведений організацією «Я вирішую за себе сам!»...
Ana-Maria Cononovici, 17.03.2015, 07:53
Спочатку в бібліотеці було вісім живих «книг», які «читачі» могли прочитати від палітурки до палітурки. Мова йде про «Живу бібліотеку» — журналістський захід, проведений організацією «Я вирішую за себе сам!», першою в Румунії групою громадянської ініціативи осіб із психосоціальними розладами.
Як у справжній бібліотеці ми взяли по черзі кожну книгу із «Живої бібліотеки», аби дізнатися її історію. Однак на відміну від звичайної бібліотеки, тут, запитання, які виникають під час читання, можна поставити безпосередньо головному герою.
Кетеліну 37 років. Три роки тому в нього стався перший психотичний епізод, коли він, замкнена людина, став кричати і йому поставили діагноз «параноїдна шизофренія». Раніше він закінчив Національну школу політичних та адміністративних наук, Факультет громадської адміністрації і встиг попрацювати в декількох місцях. Мотто книги, яку він представив у «Живій бібліотеці» звучить так: «Кожен має знайти в собі силу робити те, що вирішив зробити». Чому? «Я такий змалечку: мені вдалося досягнути кожну мету, яку я поставив перед собою, навіть якщо для цього знадобилося докласти значних зусиль. Я був більш замкненим і мав у розпорядженні дуже багато часу. І коли ти один, ти можеш зробити різні речі, наприклад, сплітати пальці рук, як це роблять усі діти. Я можу використовувати й ноги, щоб захопити щось, можу викручувати руки… Щоб навести приклад, коли я мав психотичний приступ, мене зв’язали, але їм не вдалося тримати мене зв’язаним, я сам розв’язувався, як Гудіні.»
Після психотичного епізоду йому вдалося найнятися тільки охоронцем і він подав сигнал тривоги: «Це ми й робимо: працюємо, працюємо з усіх сил і кажемо, що ми в порядку, п’ємо каву, приймаємо гарячий душ, кожен має свої секрети, моїм є гарячий душ. Найкраще бути розслабленим…»
Потім ми обрали з бібліотеки Філіпа. Йому 41 рік, він закінчив Юридичний факультет Бухарестського університету, на даний час є співробітником «Active Watch»; працював у пресі, захоплюється літературою, історією й горами. Але лікарі виявили у нього біполярний розлад і з того часу все його життя змінилося: «Я не можу мріяти досягнути те, чого хотів у 19-20 років, це однозначно. Але зараз я більш врівноважений, більш спокійний, я все-таки можу дійти до середини дороги чи навіть далі, це залежить від обставин та від моєї сили волі. Я відчув себе на межі двох світів. Знаходжуся на лінії кордону і можу потрапити в інше місце хіба що через таку роботу як кур’єр, і це мене пригнічує.»
І тому що вирішив стати однією з «книг», призначених переконати нас зменшити свої упередження по відношенню до людей із прихосоціальними проблемами, Філіп має декілька пропозицій: «На заході роботодавці, які приймають на роботу людей із вадами отримують певні податкові пільги, які існують і тут, але наших роботодавців це не цікавить. Що стосується пропозицій: я б запропонував зробити передачу у центрі «Сходинки», що діє при психічній лікарні ім. Александра Обреджі. Там набагато більше «книг», так можна змінити менталітети. Їх достатньо, я не знаю точно, скільки, тому що декому вдається знайти роботу, вони приходять певний час, потім виписуються, а коли знову зазнають невдачі у суспільстві, повертаються.»
Андреї 28 років. 4 роки тому, коли вона закінчувала магістратуру з теорії мистецтва, в неї стався серйозний напад депресії. Вона вирішила стати «живою книгою», тому що хоче посприяти кращому розумінню людей з психосоціальними проблемами. Ось її історія: «Зненацька мій розум відмовився зі мною співпрацювати. Я вирішила повністю відійти, самоізолюватися, почекати, поки пройде той період, яким я не могла керувати жодним чином сама, я була госпіталізована. Все повернулося до нормального стану речей після досить тривалого періоду і я спробувала продовжити своє життя, звідки його залишила. Це було дещо обманливим. Я почала залучатися до досить великих проектів, які, на жаль, провалилися, і які знову привели мене в той чорний період мого життя, до якого я вже знала, як треба підходити. Я вже не так панікувала, почекала, поки він пройде і знову повернулася до нормального життя. Зараз намагаюся зробити якомога краще те, що роблю. Окрім цього проекту з «Active Watch» я працюю зі своєю сестрою в її керамічній майстерні.»
Кармен 24 роки, вона випускниця Факультету звязків з громадськістю та комунікацій. Зараз вона управляє артистичними проектами в одній неурядовій організації, але рік тому її діагностували уніполярною депресією. Першими ознаками були труднощі в здійсненні абсолютно звичайних і легких для всіх нас речей: «Мені надзвичайно важко піднятися з ліжка, взути капці, тож мені лекше не вставати зовсім. З часом я змогла говорити про свою проблему, змогла сказати своїм батькам та колегам по роботі, що маю проблеми. Вони були відкритими і прийняли мене такою, але були й люди, які запитали мене, чи дійсно мені це потрібне, чи не турбуюсь я більше, ніж потрібно.»
Кармен є «живою книгою» і хоче передати своїм «читачам» наступне: «Не я зараз вперше говорю про депресію, про це йшлося в багатьох книгах. Це твори мистецтва, на цю тему були написані надзвичайні книги. Я вирішила відкритися, спробувати розбити існуючі табу і в цей момент саме це роблю. Мені дуже допомогла одна книга, яку я нещодавно знайшла — «Демон полуденний. Анатомія депресії» Ендрю Соломона. Ця книга справді відкрила мені очі.»
Час нашого читання у «живій бібліотеці» добінає кіця, проте ми й надалі повинні бути уважними до змісту інших непрочитаних «живих книг».
