Фанаріоти в румунському просторі
ХVIII століття відоме в історії Румунії як Фанаріотське століття за назвою Фанарського району в Константинополі, звідки походили князі Волощини та Молдови....
Steliu Lambru, 16.07.2018, 07:06
ХVIII століття відоме в історії Румунії як Фанаріотське століття за назвою Фанарського району в Константинополі, звідки походили князі Волощини та Молдови. У перекладі на мову універсальної історіографії, румунське фанаріотське століття можна назвати l’ancien régime. На думку романтичної епохи, це століття корупції та узагальненого розпаду, сучасні історики вважають, що це було також століттям культури та пошуків. Фанаріоти були членами багатих грецьких аристократичних родин, які займалися торгівлею в османській столиці. Фанаріоти контролювали Вселенський Патріархат, а також проникали в адміністративну ієрархію Османської імперії, де були особливо перекладачами Високої Порти та посольств в Османській столиці. З точки зору культури, епоха Фанаріотів є синонімом проникнення східного стилю життя та його моралі та зміцнення православного християнства грецької мови у всіх сферах впливу Туреччини. Іноді, фанаріотизм також називався візантинізмом. Насправді, фанаріотизм починається у другій половині XVII століття, а інші історики вважають його східним кореспондентом бароко.
Формально фанаріоти з’явилися в історії Румунії в 1711 році в Молдові, коли останній князь Димитрій Кантемір втік до Росії, а 1716 року – у Волощині. Протягом понад 100 років на престолах двох румунських князівств знаходилися князі за походженням з грецьких сімей, таких як Маврокордат, Караджа, Шуцу, Маврогени, Морузі, албанського походження як Гіка, а також з грекизованих румунських сімей, як Каллімакі та чисто румунських як Раковіце і Стурза.
Романтизм вважав східність і фанаріотизм відповідальними за економічну недорозвиненість і відсутність політичних реформ у румунському суспільстві. Але треба сказати, що з рядів фанаріотів походили нові національні еліти, які підтримували модернізацію та звільнення румунського суспільства від застарілої моралі. Історик Джорджета Пенеля-Філіті розповість, які саме сприймання залишилися до нині про фанаріотську спадщину, що формально, зникла в 1821 році, після революції під керівництвом Тудора Владіміреску: Проведені дослідження, однак не опубліковані у зв’язку з історією Румунії, показують, що існують дві епохи максимального інтересу. Однією з них є стара епоха, коли на території цієї країни були даки та римляни, коли тут була імперія, і ніхто не був таким, як ми. Античність – це доба слави, а все, що було погано, було зроблено фанаріотами. Кажуть, що сьогодні ми поводимося так через вплив фанаріотів. Звичайно, наш сьогоднішній менталітет не обов’язково є наслідком цього, але людина рада тим, що має на кого скинути провину, не контролюючи себе, і не думаючи про те, що вона зробила. Цей менталітет не був створений зараз, він був створений романтичною історіографією на чолі з Белческу та Когельнічану, а також були й греки, які в цілому позбавили значення фанаріотів. Результат був абсолютно негативним. Але історик Ніколає Йорга, в кінці ХІХ століття, намагався поставити речі на місце.
Столиці двох князівств, Бухарест і Ясси, були дві східні столиці, за прикладом доби, в ясному розумінні цього слова. Мало чисельні іконографічні джерела з XVIII століття показують нам Бухарест і Ясси, де переважають будиночки малих розмірів і кілька церков на берегах річок скромного значення. У наступному столітті, ті дві столиці, як правило, отримують більш виражену міську ідентичність, Бухарест починає набирати більшого значення. Столиця Волощини є представницькою в тому періоді, тому що це було найбільше місто, тут будувалися економічні інтереси регіону, а після 1800 року, і політичні інтереси таких європейських держав, як Франція і Англія. Бухарест початку ХІХ століття був сумішшю етнічних груп, зростаючим економічним вузлом, різних соціальних груп, реформи, криз авторитету і установ у повному розпалі створення. Еліти уявляли собі різні державні формули і шукали підтримки від Великих держав. В значній мірі, фізіономія Яссів, столиці Молдови, відповідала Бухаресту.
Румунська історіографія, протягом тих 200 років, дала загалом несприятливі тлумачення фанаріотам та їх історії. Але останніми роками деякі історики переглянули ці роки і розглядають цей період більш об’єктивно. Джорджета Пенеля-Філіті вважає, що настав час дати фанаріоському періоду місце, яке заслуговує він у румунському XVIII столітті: Тудор Діну не пропонує собі ані хвалити, ані дорікати фанаріотам, а просто представити історію Бухареста у всіх можливих аспектах. Коли поринаєш у глибину життя Бухареста у фанаріотському XVIII столітті, то дізнаєшся про вплив, внесок, важливі внески тих греків у місто. Чому? Тому що в румунському просторі були декілька динамічних елементів: греки, євреї та вірмени. З-поміж них трьох, румуни найбільше наблизилися до греків. Цей душевний зв’язок між греками та румунами зміцнився у той період. Торговці, торговий рух, той бухарестський ринок був пунктом злиття несподіваних ідей, організації торгівлі, звичаїв, зв’язків місцевих жителів з греками. Над усіма ними панували фанаріотські князі. Це збалансоване та чесне зображення, нове для багатьох людей.
Румунія відокремилася від Фанара майже два століття тому. Його спадщина все ще продовжує обговорюватися, і множинність думок про це може бути лише ознакою зрілості та відчуженості.
