Зв’язки Юрія Федьковича з Румунією
У 1849-му році Осип Юрій Федькович, хоча й був дуже молодим, відправився до Молдови, щоб шукати кращої долі.
Христина Манта, 08.10.2014, 04:01
У другій половині ХІХ-го століття розвинулась українська література на Буковині, а її основоположниками були Юрій Федькович та Сидір Воробкевич. Буковина це територія, де вже протягом століть співіснують румуни та українці. Це пояснює чому у творах численних українських письменників ми знаходимо інтерес до проблем специфічних румунам. Однак, окрім загальних причин, існували й особисті мотиви, що посилили цей інтерес. Сьогодні розповім вам про Юрія Федьковича.
Ю.Федькович народився 8 серпня 1834 року у селі Сторонці-Путилові, що розкинулося в мальовничій гористій частині Буковини. У 1849-му році Осип Юрій Федькович, хоча й був дуже молодим, відправився до Молдови, щоб шукати кращої долі. Однак, головною причиною цієї подорожжі було знайти свого звідного брата Івана Дашкевича, котрий проживав в Яссах. Федькович провів певний час в столиці Молдови, факт доведений віршом “Ніч в Яссах”, написаним пізніше в 1862-му році. Це романтичний вірш, в якому змальовує яський монастир Голія та Господарський палац, і в якому він відроджує атмосферу старих Ясс. Лише той, хто побачив власними очима ці пам’ятники і був глибоко вражений ними, міг написати такий вірш.
Потім Федькович пробув два роки в м. Тиргу Нямц. Працював у аптеці, однак ця професія його менше цікавила. Йому більше подобалось складати вірші німецькою мовою та довго прогулюватись у суспроводі свого друга німецького художника Рудольфа Роткеля. Осип знайшов i з ним спiльну мову, бо це була освiчена людина, родом з Берлiна. Роткель, закiнчивши гiмназiю в Кведлiнбурзi та Академiю мистецтв у Берлiнi й Дюссельдорфi, багато мандрував по Галичинi, Буковинi та прибув до Молдови малювати краєвиди. Спочатку жив у Романi, а далi переселився в Нямц до свого родича – аптекаря Бредемайра. У красотах Молдови Роткель черпав натхнення для живопису та поезiї. В особi юнака-гуцула художник знайшов щирого прихильника, спiвбесiдника й товариша в мандрiвках. У святковi днi, коли Осип звiльнявся вiд роботи в Чунтуляка, приятелi проводили час разом, читали твори Гете, зокрема “Страждання молодого Вертера”. Федькович знаходив час вивчати памятки з iсторiї Молдови. Його зацiкавила стародавня фортеця та монастир на околицi мiста Нямц, повитi легендами про ратнi подвиги Штефана Великого. Наче тiнь полководця бродить по горi Петричоасi. А внизу монастир Бистриця, нiби розповiдає незабутнi билицi. Вiд монастиря вється дорiжка, якою ходять прочани вклонитися гробницi.
У 1852-му році Федькович приходить до Чернівців, і тому що його батько бажав, щоб його син обіймав військову кар’єру, він проведе у війську 10 років. Велику частину цього періоду Федькович проводить в Трансільванії, де входить в контакт з румунським населенням. Результатом цього наближення стала новела “Штефан Слачив “(1863 р.), в якій він розповів про автентичний випадок з тих років, про нещасливе кохання між українським рекрутом та молодою селянкою з одного румунського села близько міста Турди. Любов до румунського народу, захоплення історичним минулим Молдови можна знайти і в інших творах Федьковича, які не мають жодного зв’язку з біографією поета. У відомій його поемі “Лук’ян Кобилиця” (1863р.) він висвітлює фігуру молдовського господаря Штефана Великого, а в поемі “Волощина” (1866 р.) він розповідає казку про два закохані серця: хлопця румуна — сина вдовиці та дівчини, донки багатих українців.
