Кимпіна
Ще з часів середньовіччя, про населений пункт Кимпіна згадували в документах, завдяки його стратегічній позиції на торговому шляху, що з'єднував Волощину з Трансільванією.
Христина Манта, 14.07.2013, 01:28
Ще з часів середньовіччя, про населений пункт Кимпіна згадували в документах, завдяки його стратегічній позиції на торговому шляху, що зєднував Волощину з Трансільванією. Перший документ, що підтверджує давність населеного пункту (понад пів тисячоліття тому) — це документ, складений місцевим купцем, який займався торгівлею воском. Але воск не був єдиним товаром, що проходив через митний пункт Кимпіна. Мед, сіль і праховське вино були лише кількома продуктами, що “користувалися великим попитом” серед трансільванських купців.
Ставши до XIX століття найважливішим митним пунктом Волощини, місцевість Кимпіна принесла значних доходів скарбниці цього князівства. Це і був моментом коли Кимпіна стане відомою по всій Європі завдяки мазуту, що видобувався тут. Але багатство грунту і розвиток міста, розташованого на перехресті торговельних шляхів, були не єдиними перевагами населеного пункту. Чисте повітря, мякий клімат і здатність залишатися зеленим містом навіть під час страшної посухи привабили оселитися тут багато особистостей румунської культури. Ніколає Грігореску, Богдан Петрічейку Хашдеу, Цезар Болляк, Димитрій Болінтіняну, Іон Еліаде-Редулеску або Джордже Кошбук є лише кількома з тих, хто вирішив стати мешканцем цього міста. Б.П. Хашдеу і Ніколає Грігореску залишили позаду два унікальних в Румунії музеїв. Про Музей імені Юлії Хашдеу кажуть, був побудований у відповідності до планів складених молодою Юлією (дочкою Богдана Петрічейку Хашдеу), і переданих після її смерті батьку. До речі, сам Б.П. Хашдеу стверджував, що його твори не належали йому, але були передані його дочкою під час спіритичних сеансів.
Справжній храм із сміливою архітектурою у ті часи, музей мав стати місцем «заслання» видатного письменника. У першій кімнаті, відвідувачі не можуть не помітити прекрасно пофарбовану білу кахельну піч. Всі виставлені тут меблі і предмети належать родині Хашдеу. Третє приміщення, однак, є захоплюючим. У центрі піднімаються вгору дві металеві драбини, які ведуть до центральної вежі. Це кімната, що веде до кімнати, в якій проходили сеанси спіритизму. Мале кругле вікно на правій стіні є єдиним джерелом світла для містичної кімнати під час сеансів спіритизму. Тут батько Хашдеу та його друзі входили в контакт з молодою Юлією. Приміщення невелике. Тут виставлені сотні сторінок, написаних письменником під час сеансів. В останньому приміщенні виставлені оригінальні документи, рукописи, перші видання книг письменника чи колекції журналів, в яких Б.П.Хашдей друкував свої статті. Замок, завершений в 1896 році, потребував ремонту ще до смерті письменника. Він був сильно пошкоджений ще під час двох світових воєн, в 1955 році його було включено до Списку історичних памятників. Десять років по тому, після повної реставрації, меморіальний музей був відкритий для широкої публіки. Сьогодні він відкритий для відвідувачів з вівторка по неділю, з 9.00 до 16.30.
І Музей імені Ніколая Грігореску, на жаль, має трагічне минуле. Під час Першої світової війни, внаслідок пожежі згорів другий поверх і були знищені як майстерня художника так і велика кількість його творів. Згодом відновлений, більше на основі спогадів сина Ніколая Грігореску, в середині XIX століття, будівля стане єдиним меморіальним музеєм такого роду в Румунії. Виставлена тут колекція була збагачена протягом часу, будучи узяті під варту навіть кілька картин із Бухарестського Національного музею мистецтв чи з музеїв міст Плоєшть і Брашов. Улаштування меморіального будинку здійснено в стилі характерному художнику. Під сходами, в екзотичному кутку, представлені предмети за походженням з Близького сходу, що належали художнику, і яких він придбав під час своєї подорожі до Стамбулу в 1873 році: зброя, килими, кальян, столики, турецькі халати і тапочки. У першій кімнаті, праворуч від вхідних дверей розпалювалися дискусії між видатними особистостями румунської культури — Делавранчею, Влахуце, Гогею або Кошбуком. Тут можна побачити версію знаменитої його картини “Віз з волами”. Слідують бібліотеки і майстерня художника. Весь будинок прикрашений картинами, гобеленами або турецькими килимами, всі будучи зібрані Грігореску під час його подорожей за кордон.
Всього в 5 км від міста Кимпіна розташоване село Телега. Ще з 1354 року село було монополією солі господаря Басараба I, засновника Волощини. У народі кажуть, що місто отримало цю назву саме від діяльності (видобування солі): колись сіль доставлялася возами (рум. «телегуце») запряженими волами або мулами. Згодом, соляним шахтам дали нове призначення, вони стали місцем ув’язнення для тих, хто порушував закони держави. Навіть і знаменитий розбійник Янку Жіану загинув в одній із шахт села Телега. Вкінці XIX століття тут була побудована знаменита вязниця Дофтана, яку зараз було залишено напризволяще. Розвалення соляних шахт призвело в часі до утворення солоних озер. Посідаючи друге в Європі місце за надзвичайні цілющі властивості, озери “Беїле Телега” виліковують різні форми ревматизму, невралгії, нефриту, артриту або анемії. Озеро площею близько 1.500 квадратних метрів і глибиною 100 метрів було улаштоване для приймання туристів.
Король Кароль l настільки полюбив околиці населеного пункту Кимпіна, що побажав побудувати тут собі літню резиденцію. Хрест був встановлений в 1880 році, коли король приїхав, щоб відвідати місця і благословив їх. Але на зворотному шляху, його кінь зламав ногу. Король подумав, що це поганий знак, і вирішив шукати й інші місця для побудови літньої резиденції, і так побудував він Пелеш у Сінаї. Хрест все ще залишився там до 1977 року, коли повалився в результаті землетрусу. Місцеві жителі зберегли його і знову підняли через декілька років. Це пам’ятник з білого каміння заввишки – три метри. Шкода, що написи латинськими і кирилічними літерами вже не можна прочитати повністю.
