Театральний фестиваль у Тімішоарі
Кінець травня став для мешканців Тімішоари особливим театральним святом. Угорський державний театр ім. Чікі Гергея організував новий випуск Єврорегіонального театрального фестивалю TESZT, який цього року ознаменував 60-річчя установи.
România Internațional, 03.08.2013, 01:26
Кінець травня став для мешканців Тімішоари особливим театральним святом. Угорський державний театр ім. Чікі Гергея організував новий випуск Єврорегіонального театрального фестивалю “TESZT”, який цього року ознаменував 60-річчя установи.
Починаючи з першого випуску, який відбувся у 2007 році, фестиваль ставить собі за мету виявляти мультикультурність єврорегіону ДКМТ (Дунай-Кріш-Муреш-Тиса) та зміцнювати зв’язки між театрами цього регіону, що робить цей захід унікальним у Румунії. Атілла Болаж, директор фестивалю, розповів про напрямок, який пропонує захід: “Щороку є певні течії, які ми виявляємо, і це створює головну лінію фестивалю, до якої додаються інші вистави та інші додаткові програми. Цього року ми мали виставу, поставлену режисером Хойду Соболчем, дуже відомим і в Румунії, тому що він за фахом є кінорежисером. Наприклад, він був режисером “Biblioteque Pascal”, де зіграли Резван Васілеску, Оана Пелля, і цей фільм Угорщина запропонувала на Оскар в категорії “Найкращий іноземний фільм”. У виставі, поставленій Хойду Соболчем у нашому театрі, режисер є й автором тексту, і одним з акторів розподілу. В рамках фестивалю була представлена вистава поставлена Коканом Младеновичем з Нового Саду (Сербії), де чітко видно руку режисера, тому що другий акт з “Останньої Опери” – “Весілля Фігаро” – був переписаний Коканом. Вистава “Чайка” з Національного театру із Нового Саду є також виставою, де режисер присутній, і ця присутність помітна. Це 6-годинна вистава, де тема “Чайки” Чехова розвинена в багатьох напрямках.”
Вищезгадані вистави і стали одними з найулюбленіших вистав цьогорічної публіки. Театральний критик Котолін Коло: “Мені дуже сподобалася вистава “Чайка” Сербського національного театру з Нового Саду. З професійної точки зору, для мене це був дуже добрий досвід. Хоча вона й тривала 8 годин, з трьома 30-хвилинними перервами, вона була немов театральний мастер-клас, на якому вартувало пробути 8 годин. Мені сподобалася й вистава угорського театру з Нового Саду — “Остання опера”, це сатира, поєднання між оперою та прозою — вистава Бомарше “Весілля Фігаро” та опера Моцарта. І вистава Угорського театру з Тімішоари “Гарденія” була зіграна дуже добре, і акторська робота протагоністів мені дуже сподобалася.”
“Гарденія” — це сімейна історія чотирьох польських жінок послідовних поколінь, яких зіграли чотири дуже оцінені тімішорські актриси: Андрея Токай, Емілія Борбей, Ріта Лорінц та Моніка Тор. Для Андреї Токай це був дуже насичений виступ: вона першою виходить на сцену і виконує по черзі ролі дочки, коханої, дружини, матері, бабусі й прабабусі: “Коли я вперше прочитала текст, я сказала, що це феноменально, я закохалася в нього та в персонажів, яких повинна була виконувати. Звичайно, тут не йдеться про героїв, це не позитивні персонажі, там майже всі нещастя – бідність, проблеми з алкоголізмом, покинута жінка, зраджена жінка… Але він має глибину, життя, про яке не можна розповісти в декількох словах. Він інший… Можливо, й через те, що був написаний дуже молодим автором”.
Виставою, послання якої перекривається з посланням фестивалю TESZT, є вистава “Місто демонів – Pass-port Суботиця” режисера Урбана Ондраша, зіграна театром ім. Дежьо Костолані з Суботиці. Вистава є частиною трилогії, яка піднімає проблему співіснування в багатокультурному просторі. Актриса Марто Береш: “Суботиця — це місто, в якому я живу. Вистава розповідає про проблеми багатокультурних місць. Є багато добрих речей у співжитті багатьох культур, навіть якщо є й декілька проблем. Гадаю, що ця вистава не дає відповіді, а скоріше всього показує наш спосіб життя, піднімає запитання. Гадаю, що політики й історики показують нам речі, які насправді не є реальними. Тому ця вистава використовує іронічну мову. Я угорка, але народилася в Сербії, як мій тато і дідусь, тож я відчуваю, що Сербія — моя земля, і мені подобається там жити, я не хочу виїжджати звідти. Мій коханий — серб, і я відчуваю, що найкращий спосіб жити разом — це зберігати свою культуру, поважати культуру інших, жити разом з іншими і не втрачати самого себе”.
Театрам, які щороку беруть участь в Єврорегіональному театральному фестивалі з Тімішоари, з часом вдалося сформувати громаду. Завершимо нашу передачу зізнанням директора фестивалю, актора Атілли Болажа про те, чим він планує зробити TESZT: “Нас цікавить, в якому напрямку прямує наш театр і з якими партнерами. Ми хочемо показати тімішоарській публіці, що ми не самі на цьому шляху, і що ми не впевнені — тому що в основі мистецтва є ця невпевненість, якщо ти переконаний, що все ідеально, що ти ідеальний, – тоді немає сенсу йти далі. Через цю “невпевненість” ми закликаємо всіх подібних нам людей провести разом один тиждень. Нашим бажанням є, щоб ці зв’язки зблизилися і спілкування між нами стало прямішим і швидшим. Режисери переміщаються між цими театрами… Це вже сповнені мрії. Я мрію поставити спільну виставу, наприклад, між Тімішоарою, Суботицею, Новим Садом, Шегедом, з великим режисером — щоб ми об’єднали свої сили, і тоді ми б змогли поставити мегавиставу. Головне, щоб це був артистичний акт на основі ідеї, сформульованої разом. Коли ми збираємося всі разом, ми починаємо робити плани на майбутнє і багато з них здійснюються. Ми вже не чужі один одному.
