Т.Остермайер на фестивалі ‘Інтерференції’
Перебуваючи вперше у Клуж-Напоці, відомий театр Шаубюне з Берліну приїхав із виставою, яка на думку багатьох була найважливішим моментом Міжнародного театрального фестивалю “Інтерференції“.
România Internațional, 13.12.2014, 01:24
Перебуваючи вперше у Клуж-Напоці, відомий театр Шаубюне з Берліну приїхав із виставою, яка на думку багатьох була найважливішим моментом Міжнародного театрального фестивалю “Інтерференції“. Йдеться про виставу Генріка Ібсена “Ворог народу“ в режисурі Томаса Остермайера.
За словами Томпи Габора, директора фестивалю та Угорського театру, на даний момент не існує більш підходящого місця для презентації вистави, як Клуж-Напока. Тема вистави Ібсена така: виявлення забруднення питної води може зашкодити місту в отриманні головного джерела доходу — туризму. Треба чи не треба сказати правду? Вистава продовжилася діалогом з її авторами на тему “Ібсен. Наш сучасник. Екологія й капіталізм: від ворога народу до Рошія-Монтане“.
З цієї нагоди Остемайер пояснив свої зміни, внесені до тексту Ібсена, написаного в 1882 р. Найважливішим рішенням було те, що головний герой лікар Стокман та його дружина належать молодому поколінню 30-35 років, вони набагато молодші, ніж оригінальні персонажі. Мотив: переміщення наголосу від політичної боротьби до психологічного аналізу теперішнього молодого покоління. Томас Остермайер: “Я використав молоде подружжя і вклав в одного героя роль дочки й дружини лікаря Стокмана з оригінальної версії, тому що, якщо бути відвертим, це не одна із найсильніших п’єс Ібсена, вона дуже банальна. Я спробував зробити її складнішою, додаючи декілька протиріч героїні Кетрін Стокман, дружині. Вона, з одного боку, солідарна зі своїм чоловіком, а з іншого її дратує людина, яка вважає себе тим, хто приносить полум’я істини в суспільство, але в той же час недобре поводиться із дружиною, вдома не є хорошим партнером. Це для мене було дуже важливим: мати психологічну сторону політичного активіста, цього меншого брата, який має комплекс неповноцінності по відношенню до свого старшого брата. Через цей комплекс він став активістом. Отже, існує й психологічний мотив, чому він став активістом, не тільки політичний. А я зробив багато змін в останньому акті вистави. Дуже неприродний спосіб, яким батько шантажує молоде подружжя, мера, який каже, що якщо він продовжуватиме, то постане перед суддею, що скаже про нього, що той руйнує репутацію компанії, щоб отримати для прибуток, тому що збирався придбати акції компанії… Всього цього немає в оригінальній версії Ібсена. Але це можна побачити в багатьох країнах: якщо в тебе є політичний ворог, політичний противник, з ним борються не політичними методами, а кримінальним переслідуванням“.
Кінець вистави теж повністю відрізняється від оригінального тексту. Якщо в Ібсена лікар є героєм, який закладає основи однієї школи, то Остермайер обирає зловити його в пастку, надаючи йому можливість обрати набагато краще життя за велику суму грошей. За німецьким режисером, це набагато реалістичніший кінець. Можна сказати, що Томас Остермайер є більш цинічним, але під час дебатів він зізнався, що його дуже сердить зарозуміння молодого покоління, свого покоління: “Це амбівалентне, шизофренічне покоління. З одного боку, ми думаємо, що наше покоління набагато освіченіше по відношенню до прав жінок, до того, як ми поводимося один з одним… І схильні думати, що ми набагато свідоміші в тому, що стосується екологічного ставлення. І далі в тому ж дусі. Але, в той же час, наше покоління несе відповідальність за екологічний Голокост, і покоління, які прийдуть за нами, запитають нас, чому ми нічого не зробили у зв’язку з цим. Отже, це справжня шизофренія. Тому що в той же час ми схильні вважати, що ми набагато більше просунуті в нашому баченні про світ, аніж наші батьки, а з іншого боку — ми не діємо політично, нічого не змінюємо з політичної точки зору. Я хотів говорити про це, про це покоління, яке їздить вранці на роботу велосипедом, яке займається йогою, яке не палить, яке намагається нести здоровий спосіб життя, яке дуже турботливий зі своїми дітьми… Бути добрим батьком означає не тільки бути вдома і піклуватися про свою дитину, а й забезпечити їй кращий світ, який би не був повністю отруєним. Це є шизофренією нашого покоління і це видно в усіх останніх політичних рухах, в усіх невдачах цих рухів“.
Для режисера Томаса Остермайера вистава Ібсена “Ворог народу“ не є революційним маніфестом: “Не думаю, що можна щось змінити через театр. Роллю театру не є викликати революції. Для мене вся вистава є скоріше сповіддю, відображенням моменту, в якому ми живемо“, — зізнався Остермайер.
