Художні митці з Римніку Вилча
На їхньому активі чисельні персональні виставки в Румунії та за кордоном. Вони оголошують свою любов до зони Вилча, де проживають, і є сьогоднішніми гостями рубрики Світ культури – це Петті Веліч, Серджіу Плоп та Марчел Дуцу.
Corina Cristea, 14.03.2015, 09:33
На їхньому активі чисельні персональні виставки в Румунії та за кордоном. Вони оголошують свою любов до зони Вилча, де проживають, і є сьогоднішніми гостями рубрики ”Світ культури” — це Петті Веліч, Серджіу Плоп та Марчел Дуцу. Ви матимете нагоду познайомитися з ними як із наших програм, так і через їхні полотна, які дістануться переможцю конкурсу ”Беїле Ґовора”.
У 18 років він мав персональну виставку, спеціалізувався на збереженні та реставрації, а більш ніж 20 років тому Петті Веліч оселився в Римніку Вилча — місті, яке пробуджує його ностальгію і дає потрібний йому спокій. Петті Веліч: ”У Римніку Вилча я потрапив в табір на канікулах в часи, коли ще був учнем середньої школи, він був організований ліцеєм мистецтв з м. Крайова. Тоді я мав нагоду пізнати старовинний Римніку. З часом багато що змінилося, але я й не подумав би, адже я досить консервативний, що переїду жити сюди. Проте схожість цієї місцевості із зоною, де я провів своє дитинство, зі спокоєм, Олтом, який нагадує мені Дунай, з набагато сильнішою культурною діяльністю, ніж у Турну Северін, переконали мене залишитися тут. І цей спокій для мене дуже важливий. Тому що якщо існують люди, які можуть малювати і на вокзалі, то я не такий. Мені потрібна певна затишність, певний спокій, а ця зона дає мені той спокій, якого я хочу. Він важливий для всього: і для знаходження теми, кольору, стану, який проникає в мене.”
Петті Веліч заявляє про своє розчарування статусом артиста в Румунії, який скоріше виживає, ніж живе, а також від халатності влади по відношенню до спадщини. Живопис залишається його розрадою: ”Я малюю квіти. Квіти створюють мені спокій. Я займаюся і графікою, є роботи, які вимагають дуже великої уваги. Маю в плані й серію портретів, я хочу зробити галерею портретів. Це будуть люди із села, похилого віку, які нагадують мені про матір, батька, мого дідуся, прадідуся та прабабусю. Поки що я маю декілька начерків та малюнків.”
Серджіу Плоп народився в Бессарабському селі Арінешть і відносить себе до російського авангарду. Як заявляє він, став ”олтянином” після успіху, який мав на початку 90-их років зі своєю першою виставкою в Римніку Вилча в 1993 р. разом із Аркадіе Реіляну. Заявляє, що його живопис характеризується кількома періодами: чорним періодом до 1993 року, другий період — свого роду пуантилізм, який закінчився придбанням усієї виставки німецьким колекціонером. А опісля прийшов зелений період і зараз він малює в основному образно, хоча не може гарантувати, що не повернеться до абстрактного: ”Я народився в північній частині Бессарабії. Як кажуть, мешканці півночі є більш замкненими, а півночі — більш товариські. В цьому є деяка правда. Коли я приїхав до Римніку Вилча, я змушений був змінитися. Мені подобається тут те, що люди постійно активні. Гадаю, що це вплинуло на мій живопис, особливо на кольорову перспективу. Мої кольори більш веселі, світліші. Дуже важливо відчувати світло зони.”
У Республіці Молдова є дуже цінний мистецький потенціал, як вважає Серджіу Плоп. Тому вже декілька років він намагається просувати бессарабських митців: ”Я почав це із 2009 року, організував два випуски в Музеї ”Ніколае Белческу” з однойменної місцевості поблизу Вилча. Потім я почав проводити заходи у Вилчі, провів інші три випуски. Я подумав запросити бессарабських художників, тому що деякі з них невідомі в нашій зоні, і хочу просувати живопис звідти і школу з Кишинева. Переважна частина цих художників є викладачами Академії мистецтв. Я задоволений тим, як пройшли ці табори, був період, коли я приносив до Бібліотеки ”Антім Івіряну” майже щомісяця по одному автору з Кишинева. Найбільше випусків були організовані довкола Дня національного гімну (29 липня), яке щороку святкується в Римніку Вилча. Минулого року виставка була організована в Музеї мистецтв і пройшла дуже вдало. Два випуски були організовані в Музеї села з Бужорень, художники навіть малювали там. А ще я організував декілька екскурсій, щоб запрошені художники побачили, чим пишається наша зона, тому що Вичла має дуже багато гарних місць, монастирів. Я повіз їх до Тиргу Жіу, щоб вони побачили Нескінченну колону.”
Улюбленим місцем Марчела Дуцу є майстерня з Дрегенешть-Олт, де він і дав інтерв’ю для ВСРР. Тих, хто зблизив його із живописом, — Траяна Зорзоліу та Ніколае Труце — він згадує з великою вдячністю: ”Виставка так і називалася: ”Для Нае”. Ніколае Труце був для мене наріжним каменем. Він не готував мене до вступу до факультету художньо-образного мистецтва, але я познайомився з ним, коли він був організатором, вірніше засновником таборів творчості. А табір творчості дає тобі шанс познайомитися з іншими творцями. Я почуваюся дуже добре, спілкуючись з іншими, це мене стимулює. Перший табір творчості, в якому я взяв участь, проходив у Вітомірешть. А під час факультету організовувалися табори наприкінці кожного року, це був свого роду екзамен і дебют майбутнього митця.”
”Це серія арок і колон, вибухів сенсів, тенденцій тут-там і вертикалі” — так описує Марчел Дуцу живопис. Коротко кажучи, він модерніст: ”У художньо-образному мистецтві сталося стільки, що я не можу сказати, що приношу щось нове. Я шукаю. Але чогось нового важко принести. Проте мої роботи нетипові, мене цікавить тривимірність. Нещодавно я мав виставку у Вилчі і створив чотири нові роботи. Я почав із ідеї куба. Точніше, в центрі кожної картини був намальований куб. Я почав з ідеї куба як ідеальної форми порівняно з недосконалістю людей. Виставлені роботи поїдуть до Німеччини.”
