Художні митці Праховського повіту
Праховський повіт зєднує південь країни з Трансільванією прохідним коридором через Південні Карпати – територію, яка є притулком надзвичайної нематеріальної спадщини, яку ВСРР намагається виявити в унікальних образах традиційних ремесел.
Monica Chiorpec, 01.03.2014, 02:21
Праховський повіт з’єднує південь країни з Трансільванією прохідним коридором через Південні Карпати — територію, яка є притулком надзвичайної нематеріальної спадщини, яку ВСРР намагається виявити в унікальних образах традиційних ремесел. Художні митці цього повіту намагаються повернути до уваги любителів румунських традицій елементи, специфічні колишнім сільським громадам.
Ларісі Іфтоде 90 років. Вона живе в Праховському місті Урлаць і виготовляє маски з народної румунської уяви, а також ікони на склі: “Я їздила до Бухареста й відвідувала всі галереї та виставки. На одній з галерей мистецтв я побачила ікону на склі, яка зображала Святого Георгія. Я була бідна, й ціна ікони здалася мені дуже великою. І коли я побачила, що Святий Георгій з тієї ікони мав на списі рибину, я була дуже вражена, знаючи, що замість риби повинен бути змій. Так я залишилася з ідеєю, що можу зробити кращу роботу. Пройшли роки, поки я вирішила спробувати зробити ікони на склі. Все-таки я розпочала з масок. Вони мене дуже приваблювали, тож я зробила сотні масок, брала участь у виставках і отримувала дипломи. Одного дня, десь у 63 роки, я вирішила зайнятися іконами. Я не маю жодної спеціальної підготовки в цій галузі, мене ніхто не готував і не радив мені. Все я зробила завдяки таланту від Бога. Я зробила дуже багато ікон і представляла їх у Франції, Німеччині, Швейцарії, Італії та Росії”.
Хоча й не відвідувала спеціалізовані курси, пані Ларісу Іфтоде надихає природа рідного краю, а її пристрасть до краси та мистецтва супроводжувала її все життя. Подібною є й історія Іріни Міхаели Поповіч, художнього митця-аматора з Плоєшть, закоханої в народний одяг: “Я успадкувала талант від моєї матері, яка теж була художнім митцем. Вона діяла в різних областях, проте я зосередилася на фольклорних ляльках, вважаючи, що в невеликих речах можу показати елементи народного румунського костюму. Я присвячую свої роботи особливо закордону, де є багато аматорів таких мініатюр. Цими стилізованими костюмами я показую, скільки можу, різноманітність наших традиційних костюмів. У значній мірі я прагну, щоб матеріали були якомога наближеними до справжнього костюму”.
Кожна деталь є важливою для Іріни Міхаели Поповіч, коли вона створює колекційні ляльки, за допомогою яких представляє всій Європі народний костюм різних регіонів Румунії: “Я зосередилася на народних костюмах з Молдови і Трансільванії. Я маю й тутешні костюми, з Арджешу та Вилчі. Маю й костюми для зимових звичаїв, особливо для ритуалу соркова (Св. Василя). Всі ляльки взуті в румунські постоли, які носять із вовняними шкарпетками, сплетеними вручну. В одязі зони Молдова не бракує безрукавка, торбина, хутряна шапка для чоловіків та марама для жінок (довга смуга крепу, яким жінки покривають голови, залишивши звисаючі кінці майже до землі). Для Трансільванії специфічні капелюхи та намисто на шиї. Будучи мініатюрами, в моїх роботах важко передати повний костюм, з товстим одягом для зими. Тож я обрала передавати безрукавки у стилізованому вигляді, з усіма регіональними особливостями в декоративних елементах. Волосся ляльок зроблене з вовни, вони носять хутряні шапки чи марами, які завдяки своїм невеликим розмірам не містять багато деталей”.
Валентін Ніколає є художнім митцем-аматором з м. Плоєшть, за професією він — пожежник. Ще з дитинства його захоплення вогнем як життєвим елементом та пристрасть до мистецтва породили в ньому особливий артистичний стиль у створенні декоративних предметів. Валентін Ніколає: “Мої роботи зроблені в готичному середньовічному стилі. Поки що первинними матеріалами є скло та дерево. Я використовую відходи, які інші викидають й більше ними не користуються. Я вирішив перетворити їх в декоративні предмети. У принципі, я фарбую їх в чорний та золотий. Використовую й цемент, який теж фарбую”.
Вироблені з невідшліфованих матеріалів, зі строгою хроматикою, яка проте не стає занадто похмурою, декоративні предмети в середньовічному стилі Валентіна Ніколае відзначаються своїми виразними нотками. Так само стається і з творами Іона Йоніци, який створює картини з соломи, за допомогою яких намагається воскресити в пам’яті румунські традиції Праховської зони: “Ніколає Йорга ( прим.авт. — важливий румунський історик) казав, що ідентичність народу не означає лише ідентичність мови та простору. Це й традиції, й історія, минуле, сучасне та майбутнє, звичаї, одяг — все це нагадує нам, що ми румуни. Мені дуже сподобалися традиційні румунські хати, навіть з міст, які дуже добре поєднують традицію з урбанізмом. До появи села була церква, тому що всі поселення були збудовані довкола цього святого місця. Церкви сіл зберігають в собі традиції румунського народу. Йдеться про архітектуру, живопис та костюм. Постало запитання, чому їхні двері низькі — в церкву не слід входити зарозуміло, а слід схилити голову, ступати смиренно. Все це я хотів скласти разом, згадати про них і поділитися цим і з іншими людьми, бажаючими про них дізнатися”.
Прихильність до традицій, талант та велика відданість практикованому мистецтву — це, мабуть, найважливіші переваги для успіху для цих художніх митців Праховського повіту.
