Опір через радіо

«Радіо Свобода» взяло на себе місію підтримки ідеї свободи та нормальності, без яких людина не є собою.

Steliu Lambru, 15.08.2022, 08:29

В історії ніколи не було
ідеального політичного режиму. Навіть тоталітаризми, які мали амбіцію повністю
контролювати суспільства, а тим більше інші форми диктатури і тиранії, не були
герметичними. Над, крізь і під парканами та стінами, які будують диктаторські
режими, людям вдається спілкуватися із зовнішнім світом. Ніщо не може
перешкодити людині кричати про свої болі, коли вони викликані зловмисною та
злочинною силою. Почерез стіни, зведеними комуністичним режимом після 1945 року,
радіохвилі були носіями надії для людей, які страждали. «Радіо Свобода» взяло на себе місію підтримки ідеї свободи та нормальності, без
яких людина не є собою.

Перекладач і журналіст Лівіу Тофан
емігрував доФедеративної
Республіки Німеччина
на початку 1970-х років і почав працювати на «Радіо Свобода». Під час
пандемії Сovid-19
він опублікував том «Вони тримали нас живими. «Радіо Свобода» 1970-1990», в
якому він ділиться з громадськістю своїми спогадами, а також публікує уривки з архіву колишньої політичної
поліції Секурітаті про установу, де він працював. Лівіу Тофан вважає, що «Радіо Свобода» було чимось унікальним, що залишилося в колективній пам’яті румунів за
останні два десятиліття комуністичного режиму: «Багато людей вважали «Радіо Свобода» медіа феноменом або головним румунським медіа явищем часів комунізму. Виходячи з цієї формули, я сказав, що якщо це так, то Ноель
Бернард і Корнел Кіріак були персоніфікованими феноменами «Радіо Свобода». Кожен
мав особливий внесок в
успіх «Радіо Свобода», до аудиторії, яку ми мали, найбільшу аудиторію з усіх секцій «Радіо Свобода». Румунська
секція, хоча й була другою за кількістю працівників, мала найбільшу аудиторію у всій країні.»

Вільні європейські
журналісти були не просто професіоналами, вони були навіть героями. І це не є
перебільшенням, тому що
деякі поплатилися життям за бажання вільно говорити: «Корнел Кіріак, безумовно, один
із них. У моїй книзі є великий розділ про звіти Секурітаті
щодо «Радіо Свобода». Комуністичний режим і Секурітатя вважали нас головною небезпекою та
головним противником режиму серед румунів. Ми були за 1500 кілометрів від
Бухареста, і «Радіо Свобода» не
робила активних дій проти бухарестського режиму. Але у нас була величезна
аудиторія. У Мюнхені була спеціальна секція, яка постійно вимірювала аудиторію наших передач, і нам був добре
відомий вплив
нашихпередач. У цьому розділі я спробував
представити основні
дії Секурітаті проти «Радіо Свобода», в тому числі напад від 21 лютого 1981 року.
Безпосередніми жертвами Секурітате стали Еміль Джорджеску влітку 1981 року, коли на нього напали двоє французівмафіозів, він майже
неймовірно врятував своє життя,
хоча на нього жорстоко напали. Щодо Ноеля Бернарда, який помер від раку в грудні
1981 року, та інших колег, які також померли від раку, я маю певну думку. Я пізнавав їх усіх, я знав їхні справи, і я
намагався роз’яснити цю історію
про опромінених або вбитих директорів працівниками Секурітаті, теорію, яку я не поділяю.»

Ми запитали Лівіу Тофана, чи не боявся він та його колеги відкрито критикувати
режим з великим кримінальним потенціалом. Ось, що він відповів: «Для нас наша щоденна робота
була настільки насиченою, що ми навіть не встигали
думати, що треба боятися. Водночас на адресу «Радіо Свобода» неперестанно були погрози. І так багато приходило, що в певний момент ми вже не звертали уваги, вже не мало
значення коли щомясця надходили
листи чи
телефонні дзвінки з погрозами. Ноелю Бернарду було
все одно, хоча він був основною мішенню. Навіть коли Корнел Кіріак був вбитий,
він не думав, що це була акція Секурітаті. Лише після нападу на Моніку
Ловінеску в листопаді 1977 року, за день до приїзду Паула Гоми до Парижа, тільки тоді Ноель
став трохи турбуватися
цим аспектом. Це саме
те, що намагалася зробити Секурітатя, лякати
нас, налякати до такої міри, щоб ми вже не могли працювати і щоб покинули
роботу. Але ні в
якому разі цього не сталося!
Режим міг був більш ефективним у боротьбі з «Радіо Свобода» не через погрози проти нас, а
якби він діяв так, як угорці: якби покращив умови життя румунів. Це міг бути єдиний спосіб роззброїти небезпеку «Радіо Свобода».

«Радіо Свобода» тримало румунів «в житті» в 1970-х і 1980-х роках. Радіо було поруч з ними в усі важкі часи, як і в історичні
моменти свободи в грудні 1989 року.