Різдвяні звичаї українців Румунії за новим стилем

Сьогодні, 24 грудня, частина українців Румунії, які прийняли Григоріанський календар, святкують Святий вечір та готуються до великого свята Різдва Христового.

Христина Штірбець, 24.12.2020, 09:03

Сьогодні, 24 грудня, частина
українців Румунії, які
прийняли Григоріанський календар,
святкують Святий вечір та готуються до
великого свята Різдва Христового. Гостем нашої сьогоднішньої передачі є вчителька Анка Майданюк Штюбіану, яка народилися та провела дитинство в селі Негостина Сучавського
повіту та вже багато років викладає українську мову в сусідньому селі Балківці. Вона добре обізнана з українськими різдвяними
традиціями та звичаями, що зберіглися у цих двох селах, де компактно проживають
етнічні українці.

Свято Різдво Христове – це одне з найвеличніших свят
і, мабуть, найбагатше народними обрядами і традиціями. Християни українських
сіл Негостина та Балківці зустрічають Різдво Христове: прикрашеною ялинкою, святою вечерею, колядками та вінчуванням, поманою, яка подається за душі померлих рідних.

Свята вечеря

Свята вечеря складається із таких пісних
страв: калач, варена пшениця (кутя), вар, галушки (голубці), біб, гриби, риба,
фрукти, вареники. На Святий вечір вся родина має бути вдома, в жодному разі не треба сваритися,
навіть з давніми ворогами бажано помиритися. Коли темрява огортає землю, сім’я
сідає за столом, ґазда запалює свічку і всі моляться, промовляючи молитву Отче наш за себе, за рідних, які не могли прибути на вечерю, та за померлих.

Помана за душі померлих

Існує ще такий звичай
на південній Буковині: на Святий вечір члени родини, сусіди, знайомі відвідують
один одного і несуть поману за душу померлих родичів. Помана, яка подається в Негостині, складається із
калача і так званої кіски (це калач подовгастої форми), тарілки, свічки, фруктів,
солодощів та подарунку, якщо помана подається дітям. Колись добавляли до помани і потрішки страв із Святої
вечері. У наші дні тільки деякі господині дотримуються цього звичаю.

Колядування

Різдво – це таке
свято, коли нікого не забувають, кожна людина має відчути радість народження
Божого Сина. А підсилюють радість Різдва колядки. Колядування – це
давній звичай зимових (переважно Різдвяних) обходів із виконанням
величально-поздоровчих пісень (колядок) і речитативних формул (вінчувань).
Група чоловіків, неодруженої молоді, дітей заходить на подвір’я кожної хати,
славить господарів, бажає їм здоров’я, щастя, щедрого врожаю, достатку, за що отримує
певну винагороду. Дитяче колядування має спрощену форму – в основному, це
прохання винагороди. По заході сонця, на Святий вечір, у вищеназваних
селах , починають ходити від хати до хати малі колядники. У різних населених пунктах колядування має свої
відмінності. У Негостині діти, окрім колядок на Святий Вечір, ходять із
сценетою на релігійну тему, Іроди. Тут дотримується також давній звичай
колядувати дівчатам; цього вечора парубки, разом із музикантами, ходять
колядувати дівчатам, своїм подругам. Специфічна колядка дівчатам на Різдво, це
– «Гей, у вині» (в Негостині ) й «Горі» (у Балківцях). У Балківцях діти
колядують на Святий вечір та на перший день Різдва, у Негостині тільки на
Святий вечір. В українських селах лунають колядки цілу ніч на Святий вечір і
продовжується на перший, другий і третій день Різдва. Кажуть старші люди, що
гріх спати, хто спить на Святий вечір, той проспить царство небесне, бо цього
вечора відкриваються небеса і люди вечеряють разом із Богом.

Інші різдвяні звичаї

Колись побутували ще
такі народні звичаї: в Негостині напередодні Різдва приносили до хати
дрібненького сіна і розстелювали під білу скатертину на стіл. При цьому той, хто ніс сіно, промовляв знадвору під
вікном: Кувок, кувок, сто курок, один кугутец, та й то без яєць, побіг куда
побіг, додому нестися убіг! Це для того, щоб кури неслися, а квочки сиділи і
курята виводили. Коли ставили святу вечерю, господині одну ложку куті виносили
горобцям, щоб літом не робили шкоди на полі.

Передача молодому поколінню різдвяних звичаїв

Зимові звичаї
найрізноманітніші та найбагатші. Вони прикрашають нам життя, радують душу і
серце. На свята з повною силою відзиваються в душі людини давні звичаї батьків,
дідусів і прадідів; згадується давнє минуле й переживається заново. Народившись
в українській сім’ї, ще з дитинства я відчула чарівну красу зимових свят у
рідному селі, яку тепер стараюся передати моїм учням. Так, що ми разом проводимо різні теми
за програмою української мови де використовуємо інформації про традиції та
звичаї рідної меншини. Протягом часу я за допомогою моїх учнів зібрала кілька
давніх колядок зі села Балківці. Також, кожного року ми організували виставу із колядками
й тематичними ісценізуваннями. Цього року, на жаль ми проводимо курси онлайн,
але все ж таки ми не відмовилися від колядування, традицій та звичаїв. Учні
гімназії розповіли в електронному форматі про зимові свята в їхній родині, із початковим
класом ми організували коротеньку виставу онлайн. Хоча важко колядувати онлайн, через технічні причини, ми все ж таки із любов’ю дотримуємося
цього звичаю, тому що колядки вважаються молитвами до Бога. На Буковині
існує таке повір’я, що тоді, коли не буде лунати коляда в оселях, то нечиста
сила запанує над цим краєм. Нехай цей прекрасний звичай не згасне ніколи, й щоб молоде
покоління свято дотримувалося колядування. Боже поможи!