Свято української весільної пісні у Вишавській Долині

У селі Вишaвська Долина Марамуреського повіту, 29 вересня поточного року, відбулося «Свято української весільної пісні». Захід був спрямований на просування та продовження українських весільних традицій, звичаїв та обрядів.

Христина Штірбець, 03.10.2019, 12:35

У селі Вишaвська Долина Марамуреського повіту, 29 вересня поточного року, відбулося «Свято
української весільної пісні». Захід був спрямований на просування та продовження
українських весільних традицій, звичаїв та обрядів. Організаторами виступили
Марамуреська філія Союзу українців Румунії та місцева сурівська організація.

Голова
місцевої організації та Жіночої
організації СуР-у Ледія Співалюк, яка займалася організацією цього заходу подає деталі: Свято відбулося 29 вересня після обіду, як вже люди
вийшли з церкви після закінчення Cвятої літургії. Це свято ми придумали для
того, щоби продовжити наше традиційне весілля, частина якого і сьогодні
зберігається. Прекрасно лунали гарні коломийки, весільні пісні,
навіть ліричні пісні про кохання, про молодих та про весілля. Були присутні на
святі всі голови місцевих організацій з українських сіл Мараморощини та провід
Марамуреської філії СуР-у. Почалося свято з виступом нашого ансамблю «Молоді
гуцули» з Вишавської Долини, які прекрасно одягнуті у нашому традиційному
одязі, заспівали наші місцеві коломийки. Потім виступив змішаний хор, який діє
при Марамуреській філії Союзу українців Румунії. До нас завітали також гості з
Буковини із села Палтіну Сучавського повіту, а саме жіночий вокальний колектив
«Полонинка», який доказав нашим місцевим жителям, що пісня немає віку,
що пісню треба любити та співати. Потім виступив народний ансамбль «Тисяночка» селища Буштино, України, під проводом директора школи пані Олени Вейгеш. Члени
ансамблю виконали ліричні пісні, а наприкінці чудову коломийку таку саму як
співається і у нашому селі. Вони дуже приємно були вражені тим, що на території
Румунії у такому маленькому нашому селі могли почути такі прекрасні коломийки і
тим, що у нашому селі говориться гарною українською мовою. Далі виступив
жіночий вокальний колектив «Рунянські дівачата» з Вишньої Рони та чоловічий
вокальний колектив з Полян «Голос Полонини». На сцені також виступили наступні
творчі колективи: «Реметянка» з Реміт, «Веселка» із Луга над Тисою, «Зелений
барвінок» з села Кричунів, «Красняночка» з Красного, «Надія» з Кривого, а також
вокально- інструментальний гурт «Червона калина» та скрипаль з його хлопцями
з Рускови. Закінчилося свято весільним танцем у виконанні ансамблю «Молоді
гуцули». Всі виступили прекрасно та зачарували присутню публіку, за що отримали щирі оплески.

І тому, що центральною темою свята було весілля, на пропозицію пані Ледії Співалюк, Марамуреська філія СуР-у нагородила подружжя, які разом більше 50-ти років: За допомогою депутата Миколи Мирослава Петрецького та голови Марамурської філії СуР-у Мирослава Петрецького були нагороджені 15 сімей грамотами та подарунками за більше 50 років подружнього життя. Також були нагороджені жителі Вишавської долини, які підтримують український дух у нашому селі та які завзято працюють на українській ниві, як наприклад священники, директор школи, вчителі та інші особи, які зберігають наші традиції та люблять нашу українську коломийку.

Хоча з плином часу люди
змінюються, а також змінюється їх стиль життя, пані Ледія
Співалюк запевняє нас у тому, що чимало весільних обрядів збереглися досі в українському селі Вишавська Долина: Тепер вже модерні весілля, але у нашому
селі ще зберігаються весільні традиції, за що ми дякуємо Богові. Наприклад, починаючи
від сватання, коли молодий обирає одного старосту та разом йдуть до
дівчини у свати й тоді має місце і заручення, тобто дають один одному
обручки. Староста перев’язує руки молодих рушником, який потім залишається йому. Після цього, молоді вважаються зарученими. У нас хлопці-дружби
та дівчата- дружки мають свою роль. Вони ходять дві неділі перед
весіллям до церкви одягнені у нашому народному одязі. Дівчата мають віночки на
голові, гуцулки, кожухи вишиті шовком, сірові сукні, а хлопці носять
кресані, закосичені квітами та розмарином, сорочки-вишиванки та кожухи. Тиждень
перед весіллям ці дружби та дружки ходять від хати до хати запрошуючи людей на
весілля. Хлопці неодмінно тримають у руках балтину. такий топірець прикрашений з ленточками. Дружби та дружки заходять до хати і кажуть: «Просились би Бога святого та й Вас просимо бисьте були ласкаві прийти на весілля до нас, просив
Вас няньо, просила Вас мама, молодий та молода і ми Вас дуже файно просимо, будьте ласкаві прийдіть.» А ми відповідаємо «Ласкавісмо, Най буде Бог на Вас ласкавий, най Вам Бог помагає жити у мирі!». Давно весілля відбувалося вдома у молодої та молодого, тепер
робиться у Будинку культури або в місті, в ресторані. Перед прибуттям весільних
гостей, дружки причіпляють на груди кумам (вінчальним батькам) квітку з розмарінкою та ленточками червоного або
синього кольорів. Давно, перед тим як починалося весілля у молодої вдома
вишивали перемітку, тепер на превеликий жаль перемітку вже не вживають, бо є ці модерні
вуалі. Перед тим як виходити на вінчання, батьки благословляють молодих, бажають
їм щасливої дороги у нове життя у яке вони поступають. Виходячи з дому, дружби ставлять у хрест балтини і молоді повинні переходити через них і це означає
щоб їх Бог хоронить від всякого лихого, головно від ворогів. До церкви на
вінчання йдеться співаючи дорогою, дружби наперед, потім музиканти і навкруг
них хлопці та
чоловіки. Всі співають гарні весільні пісні, коломийки. Повертаючись із церкви
ще зберігається гарний звичай йти по-під той калач. Два легіні тримають
калач-коровай, а весільні йдуть три рази по-під цей калач й нарешті один з
легінів повинен розбивати головою той калач і кажуть, що той, котрий зуміє це зробити,
одружиться скоро після того весілля. Ще зберігається звичай йти навкруг стола.
Одна жінка бере тарілку на якій ставлять пшеницю та всі тримаються за руки у
коло навкруг стола, а жінка обсіває зернами пшениці. Молоді тримають руки і
кажуть, що скільки тих зерна впаде у руки, стільки у них народяться дітей. Потім сідають за стіл і ніхто не починає їсти й пити доти,
доки не моляться. Молитву каже священник, якщо він не є присутнім на весіллі, тоді молитву каже один з старших людей. Інший звичай, який дуже добре зберігся є покривати
молоду. Хлопці своїми балтинами беруть з голови молодої вуаль, (колись
перемітку) і молодий завиває молоду сіровою ширінкою. Молода тричі
відкидає ширінку з голови, нарешті вона приймає лише червону ширінку. В цей час
співають молоді: «Ой віночку зелененький чесно тя зносила та у церкві на
престолі там я тя лишила. А, червона ширінончка, червона, червона, як у ню мене завили, вся жура
готова». Молода має маленький калачик, якого молоді розривають й дають один одному скуштувати, потім з того калачика дають й іншим
присутнім на весілля. З цим звичаєм наше весілля закінчується. Хочу уточнити,
що навіть якщо весілля роблять у ресторані, наші односельчани не забувають звичаї йти по-під
калач, обсівати молодих пшеницею, покривати молоду і таким чином проводити гарно цю, як
кажуть у нас, нашу потребу або забаву.