Українська громада у Клужі відсвяткувала Річницю від народження Лесі Українки
Українська громада Клуж-Напоки зібралася 25 квітня, на Філологічному факультеті Університету імені Бабеша-Бойої, де Союз українців Румунії, на подію «155-та річницю від дня народження письменниці Лесі Українки».
Христина Штірбець, 07.05.2026, 08:02
Цього року виповнилося 155 років від народження геніальної української письменниці, поетеси, драматургині, перекладачки та громадської діячки Лариси Косач, відомої більше під псевдонимом Леся Українка (1871-1913). Її описують як жінку з вишуканим інтелектом, почуттям гумору та високою культурою, також чутливу, але й водночас сильну – здатну протистояти життєвим випробуванням. Вона далеко не «нещасна», як часто помилково вважають. Це хрестоматійна постать української культури, що, на думку дослідників, досягла вагомих здобутків у царині літератури, у громадсько-політичній і просвітницькій сферах. Леся Українка широко відома нам своєю глибокою лірикою та філософською драматургією, де порушує теми боротьби, гідності, внутрішньої свободи та відповідальності людини за власну долю тощо.
Українська громада Клуж-Напоки зібралася 25 квітня на Філологічному факультеті Університету імені Бабеша-Бойої, де Союз українців Румунії у співпраці з українським відділом при кафедрі слов’янських мов цього вишу провів зустріч, присвячену цій вийнятковій «постаті української культури, яка піднесла літературу до європейського рівня». Подію «155-та річницю від дня народження письменниці Лесі Українки» відкрили гімни Румунії та України, а також вітальні слова голови місцевої філії СУР пана Іоана Гербіла.
Про походження та оточення, сім’ю, українське виховання та її національно налаштовані погляди йшлося у документальній стрічці «Як Леся Українка стала зброєю в руках Кремля? Реальна історія з Акімом Галімовим». Лесіний особистий розвиток та її митецьке зростання розглядаються на тлі української та європейської соціальної та політичної ситуації того часу. Ще в юні роки майбутня поетеса в колі передової української молоді зацікавилася новими на той час соціальними ідеями, підтримувала передові погляди щодо жіночої емансипації, вважала себе «свідомою українкою» – тобто такою, що свідомо обирає українське. Вона наголошувала на потребі особистої й національної свободи. У її листах і публіцистичних висловлюваннях також простежується критичне ставлення до деяких популярних тоді інтерпретацій марксизму. Але не дивлячись на ці проукраїнські погляди, більшовики спробували використати «неймовірну, просто шалену популярність Лесі Українки» і її смерть для того, щоб «перетягнути на свій бік свідомих українців. Саме для того у своїй пресі вони почали переконувати, що письменниця була прихильницею вчення Маркса і другом революції. Насправді ж всі її друзі і рідні, які дожили до 1917 року, пішли творити Українську Народну Республіку», – було підкреслено у стрічці.
Доктор-лектор філологічних наук Міхаєла Гербіл зачитала «декілька уривків із статті Івана Франка, яку він присвятив Лесі Українці,…і де він високо оцінив її творчість». У цїй роботі Франко згадує про задоволення з яким він слідкує за зростанням молодого таланту, «одною з найцікавіших появ нашої нової літератури». Однак це не заваджає йому відверто говорити про слабкі сторони перших робіт Лесі Українки, аналізувати недоліки та покращання, вказувати на «світлі ноти, охоту до життя і до боротьби» в її творах. Зокрема критик відзначає: «Вона помалу доходить до того, що може виспівувати найтяжчі, розпучливі ридання і тим співом не будити в серцях розпуки та зневіри, бо у самої в душі горить могуче полум’я любові до людей, до рідного краю і широких людських ідеалів, ясніє сильна віра в кращу будущину.» Франко порівнює молоду поетесу із Шевченком та його образами і робить висновок, що Леся «має що сказати читачам, у самої наболіло на душі чимало, у самої поетичне слово доспіло і сиплеться, мов золота пшениця.» Відомою фразою Франка, яка дає надзвичайну високу оцінку літературній діяльності Лесі Українки: «Україна, на наш погляд, нині не має поета, що міг би силою і різносторонністю свого таланту зрівнятися з Лесею Українкою», – так викладачка завершила свою доповідь.
Оповідання-притча «Метелик» (1890) Лесі Українки про прагнення до світла, до свободи та кращого життя, попри небезпеку, зачитала студентка третього курсу (українська–японська спеціальність) Анастасія Федурян. Не дивлячись на просту форму і невеликий об’єм, ця казка носить філософський характер – говорить про важливість мрії, про прагнення до світла як невід’ємної частини живої душі. Без сумніву, Метелик символізує творчу особистість або людину, яка прагне волі, краси та світла. Ситуація, розвиток подій, думки та почуття героя, які авторці вдалося відобразити у цьому творі, зачаровують та демонструють неабиякий талант молодої Лесі Українки. Не дивлячись на трагічне закінчення, твір не залишає відчуття смутку чи песимізму. Навпаки, ця казка спонукає до серйозних роздумів про сенс життя, вибір та ціну прагнення до вищої мети, а також вказує на авторське сприйняття життя і його змісту.
Завершенням офіційної частини стала робота на тему «Маловідомі факти із життя Лесі Українки», яку зачитала редакторка дитячого журналу «Дзвоник» Ольга Сенишин. У цій роботі цікаві данні доповнили загальновідомі біографічні та літературні відомості про Лесю Українку, а також розкрили нові аспекти її особистого й творчого життя. Образ кволої хворобливої мрійниці, якою ми її памятаємо зі школи, перевтілився у постать глибоко обдаровану і високоосвідчену, що володіла 11 мовами, добре грала на піаніно, знала безліч народних пісень, писала вірші та прозу, лірику та драматичні твори, навчала молодших братів і сестер, любила вишивати тощо. Щодо творчого здобутку, то Леся, на відміну від багатьох сучасників, уникала поверхневого «народництва» – використання образів та сюжетів із українського села. Вона вводила в українську літературу світові сюжети (античність, раннє християнство) та філософські теми. Її великою заслугою є розвиток жанру драматичної поеми, що вивів українську літературу на світову арену. Сама вона після критики україномовних п’єс жартувала, що пише «чистую глупость на несуществующем наречии».
Невідємною частиною заходів у Клужі є художня частина, яка розпочалася і цього разу із зачитування віршованих та прозових творів Лесі Українки. Прозвучали вірші різних періодів її творчості і на різну тематику: «Конвалія» (1884), «Contra spem spero!» (1890), «Казка про Оха-чародія» (1890-ті), «Сторононька рідна! Коханий мій краю!» (1892), «Давня весна» (1894), «Слово, чому ти не твердая криця…» (1896). Їх продекламували наші постійні та активні учасниці зустрічей Алефтина Кривко, Наталія Грищенко, Анастасія Дено та Олена Пономаренко. До них приєднався пан Володимир Яновський із Харкова, колишній викладач, виробничник, проектувальник та науковець водопостачання, і зачитав уривки із віршів «Вишеньки» (1891) та «Тиша морська» (1888), які пам’ятав ще з дитинства. Свій вірш про Лесю Українку та спогади про ще дитячу екскурсію до її хати-музею у Колодяжному зачитала пані Ольга Павлюк.
У продовжені легенду-поезію «Щастя» (1906) зачитала пані Тетяна Тицина і відкрила нам зовсім іншу Лесю – серйозну, глибоку та вдумливу в рамках простого, невеликого і зрозумілого прозового тексту. Не меншим відкриттям стала філософська драматургічна спадщина Лесі Українки особливо останнього періоду її творчості, уривок із якої інсценізував драматург Костянтин Солов’єнко. У драматичному етюді «Йоганна, жінка Хусова» (1909) описується конфлікт між особистими переконаннями та обов’язком. Авторка взяла за основу біблійний сюжет з історії перших християн і створила цікаву і неочікувано актуальну психологічну драму з жіночою постаттю у центрі подій.
Виступ вокального ансамблю «Мальви» допоміг всім присутнім зробити ще одне приємне відкриття – ніжні, ліричні й сильні пісні на слова Лесі Українки: «Вишеньки», «Хотіла б я піснею стати» (соло Маргарити Туткєвич), «Пісня Мавки» з феєрії «Лісова пісня» (соло Світлани Смирнової). Окрім них, прозвучала популярна патріотична пісня «Україна» та народна – «Соколи», які стали своєрідною ілюстрацією свідомої любові поетеси до свого краю та до всього рідного, її глибокого патріотизму. Ці почуття напевне назавжди залишаться актуальними і для читача, як і теми сили духу, незламності й віри в перемогу навіть у найскладніших обставинах, які авторка утверджує у своїх творах. Поглиблюючи знання про біографію Лесі Українки та її спадщину, зникає спримітивізоване бачення її постатті, до якого ми звикли. Нам відкривається нове розуміння її різнопланового письменницького світу, її філософське осмислення буття, її свіжість і вічність – важливі засоби для розуміння української літератури, української нації і нас самих.
(авторка: Ольга Сенишин)
