Скільки хат, стільки звичаїв… на Великдень

Великдень — це християнське свято. Оскільки воно відзначається навесні, у багатьох регіонах християнські традиції поєднуються з місцевими звичаями.

Ана-Марія Кононовіч і Христина Штірбець, 14.04.2026, 08:58

Великдень — це християнське свято. Оскільки воно відзначається навесні, у багатьох регіонах християнські традиції поєднуються з місцевими звичаями, пов’язаними або з сільськогосподарським календарем, або з заходами, під час яких мешканці громади взаємодіють між собою.

Сільвія Сакс-Майкс від Асоціації жінок у місцевості Сентемаріа Орля розповідає про традиції, які збереглися в Краю Хацегулуй: «Ми намагаємося їх відродити, бо значна частина з них загубилася, і, насамперед, передати їх дітям та молодому поколінню, щоб вони знали, з якими цінностями живуть. Починаючи з Вербної неділі та Страсного тижня, тижня побожності, можливо, ми стаємо ближчими до неба та віри. Багато традицій пов’язані з цим, але є й світські традиції, які зберігаються протягом цього тижня. Наприклад, існує звичай, який називається «Великий четвер», що відзначається в ніч із середи на четвер, коли хлопці з села піднімаються на пагорб і розпалюють величезне багаття. Раніше там кричали всі новина з села, там хвалили працьовитих дівчат, там звертали увагу на тих, хто поводився не дуже добре, там також повідомляли про можливі шлюби. Це був, по суті, аналіз життя села, і дівчата ховалися на вулицях села та слухали, що про них говорили хлопці. І зараз цей звичай зберігається з обмеженнями, приїжджають і пожежники, бо є вогонь, але традиція зберігається і продовжується, беруть участь навіть маленькі діти, які бажають більше дізнатися про це свято».

Сільвія Сакс-Майкс додала: «Існує ще один звичай пов’язаний саме з Великоднем. У перший день Великодня, після того як усі повертаються з церкви й обідають, хлопці та молоді одружені чоловіки об’єднуються у дві команди: з одного боку — неодружені, з іншого — одружені. І щороку відбувається матч з футболу між одруженими та неодруженими. І, звісно, після цього переможці отримують «почестя» (напій) від тих, хто програв. На другий день Пасхи зберігається інший звичай, який називається «Біг за прескурою». О 12 або 13 годині, опівдні, священник роздає прескуру (свячений хліб), яку має з’їсти обрана людина серед тих, хто бере участь у «Бігу за прескурою». Усі йдуть до виходу з села, збираються майже всі люди — молоді, старі та діти. Звичай фактично починається зі чоканням яєць. Діти мають кошики та мішечки, у які збирають яйця; люди приносять стіл із скатертиною, чашку з водою, і там той, хто їсть прескуру, сідає на стілець, йому кладуть прескуру перед собою, а хлопці з села бігають. Це, власне, естафета. Чотири хлопці пробігають дистанцію поблизу замку Нопки. Символом є гілка смородини, раніше її називали парканом барона – барона Нопки – потім передається, від естафети до естафети, поки не дістанеться до місця, де їдять прескуру, і де всі чекають, щоб побачити як бігають хлопці, як їдять прескуру.  Якщо хлопці прибувають до того, як прескуру з’їдять, це означає, що знову неодружені вийшли переможцями, а одружені, які їдять прескурпу, повинні пригостити всіх, або навпаки. Іноді їм не вдається доїсти прескуру, і тоді переможцями стають хлопці, які бігають».

А на Буковині релігійні обряди переплітаються з народними, що символізують оновлення часу. А оскільки святкуванню Великодня передує найдовший піст у році, який триває 7 тижнів, ми дізналися від Аурела Препелюка, етнографа Буковинського сільського музею в місті Сучава, як у цьому регіоні починається Великий піст: «Це, по суті, нічне свято, вивільнення енергії, під час якого також відбуваються кулінарні надмірності, та існує низка звичаїв, які відрізняються від села до села, також можна робити деякі заклинання. У перший день посту відбувається «Сполоканія». Усі, хто надміроно вживав їжі напередодні, повинні пройти цей ритуал, який передбачає вживання алкоголю, іноді навіть у великих кількостях, щоб стерти будь-які сліди мясної їжі, що заборонено їсти під час посту. А ми знаємо, що алкоголь є дезінфікуючим засобом».

Аурел Препелюк, етнограф Буковинського сільського музею в Сучаві, описав й інші звичаї з місцевим колоритом: «Великий четвер сповнений ритуалів. Існували магічні обряди дохристиянського походження. Це були «Моші» у Великий четвер, коли роздавали милостиню на згадку про предків. Також розпалювали очищувальні багаття, зокрема біля могил. Але існувала ще й дуже цікава постать — Жоймеріца, фантастична фігура, своєрідна богиня смерті. Вважалося, що вона завдає шкоди жінкам, які не встигали з обмотуванням конопель, та хлопцям, якщо вони не полагодили паркани. І ця віра була своєрідним засобом громади контролювати своїх членів, щоб вони вчасно виконували сільськогосподарські та домашні роботи, аби згодом не стати тягарем або ганьбою! Ще є звичай обприскування дівчат парфумом на Буковині, але, насамперед, завдяки запозиченню від німців, поляків та словаків з цього регіону, які були переважно католиками».

Хоча місцеві традиції різняться залежно від регіону, пасхальне меню загалом однакове і складається з червоних або різнокольорових яєць, баранячого рубця, борщу з ягняти, смаженої ягняти, голубці у виноградному листі, а на десерт – паска та калач. Однак у Добруджі кулінарна пропозиція рясніє рибними стравами, тут традиційно вживають рибний борщ та смажену рибу з різними гарнірами.