Книга «Листи кохання і війни», що зворушила Європу, тепер доступна румунською
У Бухаресті відбулася презентація румунського видання книги «Листи кохання і війни», яка виникла з епістолярного листування українського письменника Павла Матюші та його дружини Вікторії.
Василь Каптару, 25.02.2026, 14:09
23 лютого в бухарестській книгарні «Humanitas», розташованій біля парку Чішміджіу, відбулася презентація книги «Листи кохання і війни». Видання постало з епістолярного листування українського письменника Павла Матюші, який із перших днів повномасштабної війни добровільно став на захист України, та його дружини Вікторії – літературної агентки й засновниці Літагенції OVO, яка разом із чотирма дітьми виїхала до Франції. У своїх листах він розповідає про фронтові будні, вона – про досвід вимушеної еміграції та збереження родини на відстані.
Ініціатива перетворити особисту переписку на книжковий проєкт належить журналістці Доан Буї з французького видання Le Nouvel Obs, яка запропонувала подружжю документувати пережите. Листи щотижня публікувалися у журналі, а згодом вийшли окремою книгою у французькому видавництві Éditions de L’Iconoclaste. Французьке видання було відзначене премією FNAC Révélation littéraire.
Книга здобула широкий резонанс у Європі: її представили, зокрема, в Європейському парламенті та штаб-квартирі НАТО.
У вступному слові до книги, написаному румунською поетесою, прозаїкинею, публіцисткою та есеїсткою Руксандрою Чесеряну, зокрема зазначено: «Листи кохання і війни» – це виняткова книга про наше сьогодення і про те, як смерть може бути переможена життям – через кохання. Французька журналістка Доан Буї стала мостом між закоханими Вікторією та Павлом Матюшами, запропонувавши їм листування, сповнене опору, випробувань, ніжності й діалогу, в якому Україна, живі й полеглі, родина та навіть незнайомці стають частиною великого й драматичного механізму. Трагедія України в цих листах долається надією, патріотизмом і, не в останню чергу, коханням».
Руксандра Чесеряну зазначає, що «Вікторія та Павло вибудовують гніздо свого життя під пильним склом війни, і це наративне гніздо міцно єднає їх, допомагаючи вистояти. Їхнє листування стає вагомим свідченням того, що жахіття війни, кризові обставини та випробування у стосунках не здатні зруйнувати віру в кохання, дружбу й солідарність».
Бухарестська презентація, приурочена до четвертої річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну, зібрала численну аудиторію та стала нагодою знову засвідчити силу української надії, відповідальності й солідарності.
Модератором презентації був румунський публіцист і письменник Крістіан Петрешконіу. Привітавши усіх присутніх, він відзначив, що презентоване видання – це історія про війну та про відповідальність перед Батьківщиною, перед родиною, перед собою, перед тим, ким ти є.
«Це не просто презентація книги, я вважаю, що це вечір-подія. Ми маємо великий привілей бути разом з надзвичайною людиною, автором надзвичайної книги Павлом Матюшею. Видання «Листи кохання і війни», що побачило світ у видавництві Spandugino, у результаті співпраці Павла і Вікторії Матюш із французькою репортеркою Доан Буї, у зразковому перекладі з французької на румунську мову Аліни Данієли Марінеску – це книга надії і солідарності, це велика книга гідності, патріотизму в найглибшому сенсі цього слова. І тут, говорячи про слово «патріотизм», не можу не згадати наших співвітчизників, які радіють, ніби виходять з квітами назустріч російським дронам-вбивцям. Це повна протилежність такої поведінки. Отже, це книга про патріотизм і велику батьківщину, але й про малу батьківщину. Водночас, по суті, це книга про кохання.»
Разом з Павлом Матюшою виступили історик та аналітик Арманд Ґошу, а також сучасний румунський літературний критик, публіцист і політолог Йоан Станомір.
Говорячи про книгу Арманд Ґошу сказав, що вона є одночасно літературним твором, документальним виданням і свідченням історичних подій.
«Ця книга об’єднує все: літературу, поезію та епістолярні нотатки-листи Павла до його дружини Вікторії. Він перебуває на фронті в Україні, а вона з чотирма дітьми – далеко в Парижі. Листування відображає їхні переживання, спроби зберегти шлюб, що врешті їм вдається, а водночас розкриває події драматичного періоду в історії Східної Європи, насамперед України. Водночас книга подана у витонченій, емоційній формі, без сухих протоколів, з глибоким почуттям і живими переживаннями. Це видання варте читання, і я переконаний, що воно залишиться в історії, почало перекладатися іншими мовами, здобуло великий успіх у Франції та отримало позитивні відгуки там, де з’являлося.»
Румунський історик та аналітик додав: «Читаючи цю книгу, відчуваєш емоції та здивування. Її сторінки читаються важко, а деякі уривки нагадали мені про події, які я пережив в Україні, і про речі, які бачив на власні очі. Це не легке читання, але кожен абзац і кожна фраза несуть особливий заряд, здатний викликати емоції, які мало які інші книги можуть пробудити.»
Своєю чергою літературний критик Йоан Станомір зазначив, що ця книга передусім є художнім твором, що поєднує кохання, війну та промінь надії, народжений із трагічних обставин.
«Це насамперед літературна книга, адже література, на мою думку, охоплює все. Вона торкається кохання, війни та певної дози надії. Тому її варто насамперед читати як трагічний літературний твір, що виник із трагічних обставин. Справжня література, на мою думку, також є формою прийняття щирості, і з цієї точки зору двоє авторів, які стояли біля витоків книги, разом із французькою журналісткою здійснили вправу, в якій повністю розкрили себе – і це вийшло надзвичайно зворушливо.»
Йоан Станомір відзначив, що ця книга, створена під час війни, є цінним документом, який демонструє, що чотири роки конфлікту лише зміцнюють переконання у необхідності говорити про Україну, боротьбу, кохання та трагедію українського народу на тлі цієї боротьби.
«Це одна з найдовших воєн у новітній історії Європи, що вже триває довше ніж участь Радянського Союзу у Другій світовій війні. За своїм масштабом цей конфлікт продовжує дивувати, навіть якщо наразі бойові дії охоплюють, здавалося б, невелику територію. Довжина фронту вражає: він простягається майже від Карпат до Чорного моря й, ймовірно, є найдовшою лінією фронту з часів Другої світової війни, що робить його катастрофічною подією для всієї Європи».
Своїми враженнями про книгу «Листи кохання і війни» поділилася з нами Ана Бландіана, одна з найвідоміших сучасних румунських поетес, есеїсток, перекладачок та громадських діячок, легендарна постать в румунській культурі.
«Перш за все хочу сказати, що це надзвичайно гарна книга. Я справді не очікувала такого ефекту: знала, що це видання з листів, але воно перевершило мої сподівання. Павло Матюша – першокласний письменник; хоча я раніше не читала його книг, лише кілька його віршів, які є справжніми поетичними творами, мені дуже цікаво ознайомитися й з іншими його роботами.
Ця книга, з багатьох точок зору, надзвичайно красномовна і, сподіваюся, ефективна. По-перше, вона багато розповідає про війну в Україні. З того, що він передає з фронту, мені важко це вимовити, але це значно більше, ніж я могла собі уявити. Мій перший висновок щодо цієї війни полягає в тому, що наша уява вкрай безсила. Ми не можемо повністю збагнути, що таке пережити подібне на власній шкірі. Наша солідарність з українцями велика, але вона має межі. Я була в Сігеті, де тисячі людей перетинали кордон, і не могла уявити, що сама змогла б піти з дому з сумкою на плечі, як вони. Хоча бачила фільми, мені важко було уявити ті жахи, про які він пише з фронту.
Другий аспект книги – сила кохання. Воно не лише витримує випробування, а й рятує, стає опорою в найважчі моменти. Третій аспект – французька журналістка в’єтнамського походження, народжена у Франції і з французьким поглядом на світ, яка завдяки власним спогадам та історіям батьків надає універсального значення війні та стражданням.
Я щиро хотіла б, щоб ця книга здобула широку популярність. Видавництво Spandugino, з яким ми маємо чудову співпрацю, завжди публікує цікаві видання, і дуже добре, що саме ця книга стала частиною їхньої колекції.»
Павло Матюша – український письменник, перекладач і військовий, чиє ім’я стало відомим в Румунії минулого року, завдяки книзі «Механізми захисту», що об’єднала тексти дванадцяти сучасних українських авторів. Другий переклад на румунську – «Листи кохання і війни» – це епістолярна розповідь, що поєднує особисті переживання, фронтові будні та емоційні випробування Вікторії та Павла Матюш, перетворюючи їх на цінний літературний і документальний скарб та свідчення трагічних подій сучасності. В інтерв’ю нашій радіостанції Павло розповів про процес написання книги, власний досвід на фронті та силу кохання, яке допомагає вистояти в найскладніші моменти.
– Павле, що Вас надихнуло на ведення такого щирого епістолярного листування під час війни, а згодом і на рішення поділитися вашими інтимними особистими переживаннями з майбутніми читачами?
– Воно з самого початку розпочиналося як листування для читачів літературного культурного журналу «Ну вель обс» у Франції. Але оскільки ми з дружиною переживали нашу особисту драму, історію, воно з мого боку принаймні стало дуже особистим чи особистісним, про що, зрештою, я не шкодую.
– Яким чином війна вплинула на Ваші творчі процеси та письменницьке бачення?
– Війна вплинула в тому сенсі, що письменники в Україні, а війна торкнулася всіх, немає таких, яких вона не торкнулася, стали писати власне про саму війну або про досвіди, які з нею пов’язані. Це сумна, але правда. І мені здається, що ще потрібно написати дуже багато текстів, щоб припинити писати про війну. Тому вона вплинула не лише на мене, а в принципі на все письменницьке коло людей культури, які не лише створюють тексти, а й фільми, п’єси і так далі.
– Як, на Вашу думку, листи допомагають передати емоційний досвід війни читачам?
– Лист — це забута, можливо, форма комунікації між людьми, але це прекрасна форма для того, щоб заглибитись на рівень, коли ми говоримо не лише про якісь події, трапилось те чи ось це, а про глибші переживання і глибше усвідомлення себе, один одного, взаємозв’язків. І я всіляко рекомендую всім людям, які вміють писати, повернутися до написання листів з приводу і без приводу, бо це прекрасна форма комунікації і саморефлексії в тому числі.
– Ви в Яссах, якщо не помиляюсь, восени розповідали, що це листування допомогло вам зберегти подружнє життя.
– Якось я переконаний, що воно допомогло нам зберегти подружнє життя, тому що воно не вирішило всі наші проблеми, саме листування, але воно дозволило кожному з нас зайняти ті позиції, які пізніше нам допомогли в зближенні і відновленні нашого почуття, яке насправді листування тільки розкрило.
– Чи відчуваєте Ви, що книга може стати свідченням для майбутніх поколінь про людську стійкість, солідарність, переживання під час цієї війни?
– Я переконаний, що подібне листування, наше чи інші, які ми вже знаємо з історії – це черговий документ про двох людей, який з точки зору історії є просто двома маленькими точками, але з точки зору глибини переживань людини – це цілий Всесвіт. І кожен може себе впізнати, бо ми всі, чесно кажучи, живемо за одними й тими ж правилами любові, смерті. Тому так, я думаю, це допоможе впізнати, допоможе зрозуміти той період, тому що навіть у 2024-му році, 2025-му році, і зараз, уже страшно казати, у 26-му році вже відчувалася дистанція. І вона буде тільки зростати. Тобто цей текст дозволяє певною мірою побачити фотографію того періоду.
– Чи змінилося Ваше бачення кохання та сім’ї під час війни і як це відображено у книзі?
– Я можу сказати, що для мене стало чіткіше зрозуміло, що особисто для мене родина є початковою базою моїх цінностей. Якщо раніше я міг це казати, міг десь сумніватися, а десь бути на інших цінностях, то зараз я достеменно знаю, що це для мене визначальна базова цінність. І, звичайно, коли в тебе є ризик щось втратити, ти особливо починаєш це цінувати. Мені пощастило не втратити. І так само я сподіваюсь, моїй родині пощастило не втратити мене в жодному сенсі, тому це для мене важливе не відкриття, але остаточне ствердження цього.
– Ви вже вдруге в Румунії за досить короткий час: були на літературному фестивалі в Яссах, тепер у Бухаресті. Як ви оцінюєте інтерес румунської публіки до вашої творчості, до того, що Ви пишете і що передаєте у своїх книгах?
– Ми були вражені в Яссах увагою, теплотою румунської публіки до нас, глибиною сприйняття тих меседжів, які ми як група українських письменників доносили. І зараз знову те саме відчуття теплоти, зацікавлення. Ми чітко розуміємо, я чітко розумію, що Україна і Румунія наче відбудовують нові культурні мости, які нам вартувало будувати ще дуже давно й ось воно зараз відбувається на наших очах. Я дуже щасливий, що долучився до цього з української сторони, і я залюбки буду повертатись до Румунії при найближчій нагоді.
– Дякую!
