«The Breakup/Розлучення», у бухарестській галереї Мобіус
«Розлучення» ̶ це афективний перформанс, побудований на сучасному розумінні романтичного розставання. Його національна прем'єра відбулася в Галереї Мобіус у Бухаресті, після презентації в Чехії та Словаччині. Постановка здійснена групою європейських митців на чолі з Йоаною Пеун.
Йон Пуйкан і Василь Каптару, 07.12.2024, 06:21
«Розлучення» ̶ це афективний перформанс, побудований на сучасному розумінні романтичного розставання. Його національна прем’єра відбулася в Галереї Мобіус у Бухаресті, після презентації в Чехії та Словаччині. Постановка здійснена групою європейських митців на чолі з Йоаною Пеун.
Йоана Пеун – режисерка, яка зосереджує свою роботу на поведінці людини в складних ситуаціях. Вона розповіла про команду, яка створила виставу: «Початкова команда складалася з артистів зі Словаччини і мене, тобто дуже маленької групи, яка зробила пілотний проєкт, абсолютно відмінний від того, що ви бачите зараз в Румунії. У лютому він був ультра-гіпер-інтерактивним. По суті, двоє глядачів розлучалися, не знаючи один одного, за своєрідною нашою інструкцією. Мені не сподобалося те, що вийшло, і я повернулася до більш безпечних, скажімо так, перформативних висловлювань, які були для мене більш зручнішими. Я хотіла емоційної розмови з аудиторією про те, що означає для кожного з нас, особливо для глядачів, розлучення. Ядром команди в Братиславі були я і сценограф Матей Сікора. Ми ніби грали в пінг-понг з ідеями. “Як би нам” або “як би мені” уявити або передати, або кинути виклик аудиторії, щоб вона відчула щось максимально близьке до того, що відбувається з ними, коли вони кохають, а потім розлучаються? І в мене була одна нав’язлива ідея, одна річ, яка мене зацікавила ̶ показати глядачам двох людей, які цілуються і вперше відкривають одне одного. Такий собі перший поцілунок, який ми всі пережили, а потім знайти інші подібні дії, щоб продовжити цю емоційну подорож».
«Розлучення» ̶ це особистий та інтенсивний досвід, створений для того, щоб спонукати до роздумів про те, як ми переживали наші стосунки. Чому саме «Розлучення»? Розповідає Йоана Пеун: «Ця тема мене зацікавила, тому що, насправді, особисто мені було важко з цим впоратися. Я маю на увазі вихід когось з твого життя або тебе з чийогось, особливо в романтичному контексті, але не тільки це, а й закінчення стосунків».
Режисерка Йоана Пеун та її команда досліджують територію, де кордони між почуттями та технологічним прогресом стають дедалі більш розмитими. Ми поговорили з Йоаною Пеун про перформанс і про те, як він був сприйнятий публікою: «Не можна точно знати, що відчуває кожна людина, навіть якщо ви з нею розмовляєте. Або, так чи інакше, як це було сприйнято. Я вам розповім про це. У Словаччині ми знімали Братиславу та менші міста, там були молоді люди, люди похилого віку, міленіали. Молоді люди були дуже зосереджені та захоплені ідеєю, а також бажанням висловити власний досвід і дослідити себе. Це те, що я побачила з відповідей. Що ж, аудиторія взаємодіяла по-різному. Ми могли бачити в них готовність відповідати якомога більше, ширше, глибше, а також якось розбирати це, навіть якщо це було анонімно. Тож ця молода аудиторія, а під молодими я маю на увазі18, 25, 26 років, з радістю відгукнулася на певні пошуки, емоційні переживання, з якими вони зіштовхуються, можливо, навіть досить часто.
Вистава пропонує глядачам два QR-коди, за допомогою яких вони можуть долучитися та взаємодіяти. Режисерка Йоана Пеун розповіла нам більше про взаємодію з аудиторією: «Так, це щось на зразок посилання, яке ви отримуєте на свій мобільний телефон і на яке відповідаєте. Потім ваша відповідь так чи інакше інтегрується в шоу або оприлюднюється, навіть якщо вона анонімна. Це невелика аудиторія, близько десяти осіб. У мене були шоу з чотирма людьми, були і з сімнадцятьма. Найкраще це працювало, коли в залі було близько 10 людей. Це створює своєрідну спільноту. В шоу є кілька моментів, коли глядачі щось роблять або доповнюють, говорять або дозволяють нам трохи допомогти. Це відбувається в мінімальній мірі. Тож це дуже просте шоу, без усіляких надмірностей. Реакція на нього була кожного разу різною. Іноді учасники надзвичайно залучені, залежно від настрою або того, що виникає в даний момент. Акторки відчувають аудиторію, її пульс, але вони не змінюють свій темп і дії в залежності від зацікавленості або навпаки відсутності інтересу аудиторії. Тому на це питання «як це сприймається» мені дуже важко відповісти».
