Тетяна Цибуляк, відзначена премією ЄС з літератури
У 2019 році письменниця Тетяна Цибуляк стала одним з 14 лауреатів Премії Європейського Союзу за літературу (EUPL)...
Corina Sabău, 01.08.2020, 05:15
Нещодавно, з нагоди Національного дня
Румунії, Президент Румунії Клаус Йоганніс нагородив
Тетяну Цибуляк
орденом «За культурні заслуги». Нагорода була
присвоєна молодій письменниці,
колишній журналістці з Республіки
Молдова за вагомий внесок у розвиток літератури, за
талант і професіоналізм, які вона продемонструвала протягом
усієї кар’єри, здобувши визнання на європейському рівні.
У 2019 році письменниця Тетяна Цибуляк стала одним з 14
лауреатів Премії Європейського Союзу за літературу (EUPL), врученої
у жовтні минулого року в рамках
урочистої церемонії нагородження в Центрі образотворчих мистецтв
BOZAR у Брюсселі. Роман «Скляний сад», за який Тетяна Цибуляк отримала премію
Європейського Союзу за літературу, – це «багато в чому роман цілого
жіночого покоління та оповідачки наскільки автентичної,
настільки дивовижної», – написала критик
Сімона Сора.
Тетяну ми зустріли на
конференції The Power of Storytelling (Сила оповідання)у жовтні
минулого року і поговорили з нею про творчість, про мови, про Кишинів та про Париж, місто, в якому вона мешкає зараз. Торкнулися
й того, як румунська мова змоделювала її розповіді, поговорили про
особливу роль її бабусі, про увагу до історій та опір труднощам, про
суперечки, викликані романом
«Скляний сад» (опублікованим видавництвом «Cartier», 2018 р.), про її суб’єктивний Кишинів та про премію ЄС.
Тетяна Цибуляк. «Найбільш емоційним моментом вручення премії ЄС для мене
було читання румунською мовою, на сцені Бозара. Це мене дійсно схвилювало, у
залі було багато румунів і мені здалося, що звучання румунської мови на тій
сцені, насправді, було само по собі премією. Усі присутні, письменники-лауреати,
зібралися там, щоб розповісти історію, а голос Румунії прозвучав поряд з іншими і це викликало в мене навіть більші емоції, ніж власне премія, яка була
несподіваною радістю. Я намагаюся насолоджуватися цими нагородами, але
повертаюся до своєї роботи, до писання.»
«У Кишиневі є вулиця,
найдовша і найскладніша вулиця в світі. На тій вулиці будівлі, дерева,
світлофори, навіть смітники, навіть ями, знають російські слова». З цього уривку
зі «Скляного саду» ми почали розмову з Тетяною Цибуляк про її стосунки з
мовами. Напружені, тісні, непередбачувані. «Є люди, які досконало розмовляють
лише однією мовою. Є люди, які володіють багатьма мовами, але розмовляють ними погано.
Я, мабуть, належу до тієї категорії людей, які вміють працювати на кількох
мовах, але коли їм доводиться писати чи використовувати мову, мова їх обирає сама.
Вдома я з чоловіком більше розмовляю англійською, і це мова, якою я можу
найкраще говорити про повсякденне життя. Мешкаючи в Парижі, я чую багато
французької мови і мої діти віддають перевагу французькій мові, це мова, яку я
особливо люблю через них, і я звикла ототожнювати її з дитинством та іграми.
Російська мова, якою я володію досить добре, для мене багато значить, завдяки цій
мові я підключаюсь до літератури, яка мені подобається, я слухаю музику
російською мовою. Але в той же час, коли мені доводиться щось писати, я обираю румунську
мову, яка у свою чергу обирає мене. Я зрозуміла, що румунська – це мова, з якою
мені вдається підтримувати дружні відносини і, яку я вивчаю пишучи. Румунська
мова ще більше припала мені до душі після того, як я написала «Скляний сад». І
це тому, що я знову відвідала Кишинів, повернулася в своє дитинство, дитячий двір,
в якому я розмовляла більше російською, і зрозуміла, що насправді ми, я і
румунська мова, знаємо одне одного вже багато років, а після моєї останньої
книги «Скляний сад», дружба між нами стала ще тіснішою.»
«Тетяна Цибуляк повертається, сповнена сил, в
іншому контексті та на іншому рівні, до материнської тематики, любої/нелюбої
дитини, до трагічних наслідків«нелюбові», до розкаяння,
у книзі, що є не менш хвилюючою ніж роман «Літо, коли мати мала зелені
очі». Сирота, яка відкриває для себе багатокультурний
Кишинів, була усиновлена з сільського дитячого будинку самотньою і
амбітною жінкою, яка сповнена
рішучості забезпечити дитині процвітаюче майбутнє, або придбана як
робоча сила і експлуатована так само
безжально, як у романах Діккенса? Питання не дають
читачеві спокою і після пристрасного читання цього роману про становлення
дівчини, яка росте між двома мовами та двома культурами, у роки, коли
змінюються кордони та політичні системи», -
пише Габрієла Адамештяну про «Скляний
сад».
Тетяна Цибуляк розповідає. «Я
замислювалася над тим, чи зрозуміють читачі «Скляний сад». Чи зможуть румунські
письменники з’єднатися з реаліями Кишинева, які я описую і, на щастя, вони з’єдналися
краще ніж я могла собі уявити. Мені також було цікаво, чому б француз захотів прочитати історію, що відбувається у Кишиневі про дівчинку, яка
намагається вивчити російську мову на шкоду молдавській, як тоді називали
румунську мову. Розмовляючи з перекладачем книги, яка вийде у Франції у
березні, я зрозуміла, що в цій книзі він знайшов зовсім інше. І він сказав мені,
що ця боротьба за ідентичність не дуже дивна річ, що багато людей опиняються в подібній
ситуації, з якою мають боротися. Я не думаю, що існує лише один спосіб розуміння
«Скляного саду».»
