Радіо Каїр
Під час війни важливими є не лише бойові дії, але й інформація, яка циркулює. Експерти кажуть, що вона так само важлива, як і військова техніка. Саме тому медіа під час Другої світової війни вели свою власну специфічну боротьбу з ворогом...
Steliu Lambru, 17.04.2023, 04:39
Війна – це постійна загроза для кожного з нас, більш чи менш віддалена, більш чи менш виправдана. Незалежно від того, чи ми згадуємо особистий досвід, чи нам розповідали про чужий досвід, чи ми дивилися документальні фільми або чули про неї в новинах, війна не зникла з нашої суспільної уяви. Хоча сучасні структури колективної безпеки, такі як НАТО, дають країнам-членам більше гарантій, війна залишається можливістю для людства скотитися до рівня тварини. А Друга світова війна все ще залишається живою пам’яттю навіть через 78 років після її завершення.
Під час війни важливими є не лише бойові дії, але й інформація, яка циркулює. Експерти кажуть, що вона так само важлива, як і військова техніка. Саме тому медіа під час Другої світової війни вели свою власну специфічну боротьбу з ворогом. Радіо також не було винятком, оскільки в ефірі точилися запеклі битви інформації та дезінформації. У Другій світовій війні Румунія була частиною союзу з Німеччиною, Італією та Японією проти США, Великобританії та СРСР. Обидва військові блоки намагалися заплутати свого ворога в ефірі власною мовою. Однією з радіостанцій, яка також мала румуномовну службу, було Радіо Каїр, створене британським урядом. З 1941 року там працювала румунка Лівія Дікін-Наста, яка перекладала і писала новини румунською мовою.
Батьком Лівії Дікін-Наста був адвокат Лівіу Наста, який входив до оточення посольства Великої Британії в Бухаресті і надавав інформацію послу Великої Британії в Румунії Бертону Беррі. Народилася в Бухаресті в 1916 році, закінчила факультет романських мов. В інтерв’ю Центру усної історії Румунського радіомовлення 1998 року Лівія Дікін-Наста згадувала, як розпочалася її подорож у якості радіожурналістки. Я покинула Румунію в лютому 1941 року. Мій батько був заарештований, і за допомогою французів та американців я покинула країну і поїхала спочатку до Будапешта, потім до Белграда. З Белграда, коли прийшли німці, я поїхала до Греції, а з Греції я не змогла нікуди поїхати, окрім Каїра, де знаходилося Друге військове командування союзників. Одне було в Лондоні, а друге – в Каїрі.
У Єгипті Лівія Дікін-Наста охоче служила тим, кого її батько інформував про пересування німецької та радянської армій. Вона жила в квартирі з чотирма іншими молодими жінками інших національностей. Радіо Каїр було створено у квітні 1941 року, невдовзі після прибуття Лівії до Північної Африки, під керівництвом лорда Рансімена. Вона отримала звання лейтенанта і з’явилася на службу під кодовим ім’ям лейтенант Джейн Вілсон. Вона пам’ятає, що на Радіо Каїр, окрім румунської служби, працювали італійська, болгарська та грецька служби. Я виступала об 11:30 вечора, після мене виступали італійці, яким було ліньки писати текст. У мене було 10 хвилин військових новин і 5 хвилин загальних новин. Італійці заходили до кабінету, сідали зі мною і робили нотатки з моєї румунської на італійську. І було ще одне слово, якого вони не розуміли, до кінця вони говорили румунською краще, ніж усі інші. Пізніше прийшла одна пані, бо я захворіла і не могла встати, на ім’я Олена. Вона була на три чверті румункою і на одну чверть швейцаркою. Це була дуже мила жінка, я не пам’ятаю її прізвища. Коли німці підійшли дуже близько до Каїру в 1942 році, ми всі були евакуйовані до Лівану і транслювали звідти. І ми також виходили на зв’язок з Єрусалиму, де ми були пізніше, навесні 1943 року.
Лівія Дікін-Наста дуже добре пам’ятає, як вона складала інформаційні бюлетені, які надходили з прес-служби британської армії. Лівія Дікін-Наста: Військовий штаб давав нам новини, ми їх записували, викидували все, що могло бути небезпечним для пересування військ, а потім сиділи в літньому кінотеатрі, тобто на вулиці, і на колінах перекладали текст з англійської на румунську. Я навіть не встигала редагувати. Матеріали спалювали на місці. А особливо в 1942 році, коли наближалися німці, ми майже спалили всі архіви. То був неймовірний безлад, тому що війну – нелегко пережити.
Але робота офіцера, який також був журналістом, за її словами, полягала не лише в тому, щоб перекладати і читати новини. До її обов’язків також входило надсилання повідомлень, закодованих азбукою Морзе, групам агентів з Румунії. Розвиток подій у війні призвів до закриття Радіо Каїр у 1944 році, але війна на радіохвилях увійшла в нову еру.
