Дитячий журнал «Дзвоник»

Cьогодні, шановні радіослухачі, розповімо про «Дзвоник» - щомісячний журнал для українських дітей Румунії й не тільки, який видається під егідою Союзу українців Румунії. Гостем нашої сьогоднішньої рубрики є Людмила Дорош, головний редактор журналу.

Христина Штірбець, 08.07.2021, 08:02

Cьогодні, шановні радіослухачі, розповімо про «Дзвоник» – щомісячний журнал для українських дітей Румунії й не тільки, який видається під егідою Союзу українців Румунії. Гостем нашої сьогоднішньої рубрики є Людмила Дорош, головний редактор журналу.

– Доброго дня, Людмило! Насамперед вітаю тебе зі вступом на посаду головного редактора дитячого журналу «Дзвоник». Спочатку прошу тебе розповісти про перші роки журналу «Дзвоник». Коли він з’явився? Хто був першим головним редактором? Звідки походить його назва?

– Журнал «Дзвоник» побачив світ у березні 2007 року. Тодішній Голова Союзу Українців Румунії Степан Бучута запропонував створити щомісячну публікацію для дітей, що було дуже доречним, адже діти не мали жодного видання, присвяченого саме їм. Звичайно, кожна українська газета мала й дитячі сторінки, але гадаю, що зі мною погодяться усі, коли я скажу, що це не можна порівняти із журналом для дітей. Ось так я та письменник Микола Корсюк, який був головним редактором журналу «Дзвоник» із 2007 по 2020 роки, взялися за цей новий для нас проект, і допомагав нам у цьому художник Василь Соколюк. А назва журналу має два значення. Це і шкільний дзвоник, який скликає усіх дітей до школи, до навчання, до пізнання, а ще й квітка, яка радує наше око й серце. І саме це ми й старалися запропонувати дітям: цікаві й повчальні матеріали, з привабливим оформленням. Одним словом, це журнал для дітей і про дітей, з урахуванням їхніх вікових потреб.

– Хто входить тепер до редколегії журналу?

– Відколи головний редактор Микола Корсюк відійшов у вічність, склад редакції дещо змінився. Головним редактором була обрана я, а Ольга Сенишин, наш давній кореспондент, стала редактором. А ще до редколегії входять українські письменники Румунії, такі як Іван Ковач, Михайло Михайлюк, які є головними редакторами двох український газет «Вільне слово» та, відповідно, «Український вісник», а також Михайло Трайста та Марія Чубіка.

– Для дітей, якого віку видається «Дзовник»?

– Журнал «Дзвоник» адресується усім дітям. Ми не мали як обмежитися певною віковою категорією, адже журнал лише один і ми повинні запропонувати усім дітям щось цікаве.

– Розкажи, будь ласка, про зміст, оформлення й тематику журналу. Які рубрики містить?

– Ми стараємося охопити якомога більше, тому в журналі «Дзвоник» ми друкуємо як класиків української літератури, так і сучасників, друкуємо твори українських письменників Румунії, нещодавно започаткували нові рубрики «Румунські класики – дітям» та «Славетні українці», маємо рубрику народознавства, у кожному номері пропонуємо дітям цікаві поробки, загадки, вірші, розмальовки, періодично друкуємо рубрику «Дитяча енциклопедія», «Цікаво знати». А на останній сторінці журналу ми завжди ставимо фотографії наших українських дітей.

– Хто є дописувачами «Дзвоника»?

– До журналу «Дзвоник» пишуть як українські письменники Румунії, так і сучасні українські письменники з України, які надсилають нам свої твори; інколи пишуть і студенти та випускники українських шкіл чи вищих навчальних закладів і, звичайно ж, члени редколегії журналу. Діти теж друкуються у «Дзвонику», але рідко. Мабуть, у першу чергу їм бракує сміливості. Проте ми заохочуємо і закликаємо усіх спробувати свої сили.

– На твою думку, яку роль відіграє журнал у розвитку та вихованні дітей?

– На мою думку, роль «Дзвоника» дуже важлива. Не забуваймо того, що діти постійно потребують нових цікавих книг, а в Румунії для українських дітей із цим проблема. Особливо для наймолодших дітей. Звичайно, Союзу Українців Румунії видає й дитячі книги, але їх мало, і зазвичай вони для більш старших діток. Особисто я пам’ятаю, коли була маленькою, з яким нетерпінням чекала початку місяця, адже знала, що незабаром листоноша принесе мій журнал «Малятко», а пізніше – «Барвінок», який був для мене дуже цікавим. Сподіваюсь, що і наш «Дзвоник» став чимось подібним для українських дітей Румунії.

– Які відгуки у вас про журнал від малих читачів, вчителів чи батьків?

-Ми отримуємо дуже добрі відгуки про «Дзвоник». Знаємо, що він є допоміжним матеріалом у роботі вихователів та вчителів, що не завжди його вистачає для усіх дітей, і тоді вони діляться ним. Союз Українців Румунії готовий збільшити тираж, тому ми закликаємо усіх зацікавлених написати на адресу редакції й повідомити, кому скільки примірників потрібно. Існує й інтернет-версія журналу, яку можна переглянути на веб-сторінці СУР, а саме uur.ro. Там є архів усіх видань СУР, і «Дзвоника» зокрема, починаючи з 2010 року.

– Яким бачиш майбутнє «Дзвоника»?

– Хочеться й надалі пропонувати дітям цікаву літературу, прививаючи таким чином любов до рідного українського слова, української культури, зміцнюючи українську ідентичність кожного нашого читача; хотілося б мати більше дописувачів із Румунії; хотілося б, щоб діти активно відгукувалися на запропоновані нами конкурси, і тоді ми зможемо робити для них нові цікаві проекти. Але у першу й першу чергу хотілося б, щоб діти читали українською мовою, адже це перший крок до всього іншого.

– Дякую, Людмило, за розмову, бажаю журналу «Дзвонику» довголіття, а тобі та всім його редакторам і дописувачам міцного здоров’я, гарного життя і творчого натхнення.