Антикомуністична культурна опозиція в Бессарабії

Антикомуністична культурна опозиція в Бессарабії У Бессарабії, анексованій в 1944 році Радянським Союзом, опозиційний опір радянському режиму, як це мало місце й у випадку інших націй Радянського союзу, характеризувався національними наголосами.

У Бессарабії, анексованій в 1944 році Радянським союзом, опозиційний опір радянському режиму, як це мало місце й у випадку інших націй Радянського союзу, характеризувався національними наголосами.


Бессарабські румуни, які зазнали ідеологічних та національних утисків, розвинули культурні форми боротьби шляхом культурної опозиції, щоб протистояти ідеології та денаціоналізації. Вони ніби погоджувалися з офіційними культурними директивами,  однак одночасно застосовували підривні заходи,  вони писали не дотримуючись політично-ідеологічних канонів. У Молдавській Радянській Соціалістичній Республіці в опозиції у галузі культури в основному були письменники. Саме вони дали поштовх протиборству з культурними попругами режиму. В рамках Спілки письменників, починаючи десь 1950 роками, тобто після смерті Сталіна, мало місце протиборство режиму.


Андрей Кушко, професор Історичного факультету Кишинівського державного університету стверджує, що саме цей період після смерті Сталіна був першим моментом появи напруги в середовищі бессарабських письменників: "Йде мова про період відразу після хрущовської «відлиги». Починаючи з цього періоду можна говорити про появу відносно автономних просторів, як інституційних, так і особистих, представників інтелектуальних середовищ Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки. Вони виникають у тій мірі, в якій динаміка зміни режиму і форми відкритих і жорстких репресій, що характеризують сталінський період, замінюються на набагато менш визначені форми. Йде мова про постійні форми тиску або точніше про опір та опозицію ".


Спілка письменників була реформована після 1945 року, замінивши все що представляло румунську культуру. Після смерті Сталіна сформувалися два полюси влади. Андрей Кушко відмічає: "На протязі другої половини 1940 років владні відносини в рамках Спілки письменників Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки набули сильної політичної конотації, яка у першу чергу базувалася насамперед на принципах географічної приналежності. Тобто існувала опозиція між так званою придністровською фракцією, тобто між письменниками колишньої Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки на лівому березі Дністра, і так званими бессарабцями. Ця географічна опозиція дублювалася політичною опозицією, яка фактично протиставляла письменників-комуністів, членів партії, безпартійним членам." 


Традиції та виховування письменників кожної групи, зрозуміло були відмінні, як і їхні політичні погляди. Андрей Кушко відмічає, що союз двох поколінь румуномовних письменників призвів до появи культурної опозиції: "У Спілці письменників Молдавської Радянської Соціалістичної Соціалістичної Республіки переважали письменники двох поколінь, які боролися між собою за керівну роль і переваги протягом десятиліття і протягом 1970-х років. Існує цікава динаміка між поколіннями. З одного боку, йде мова про покоління періоду культурного розслаблення, що мало місце після смерті Сталіна, до складу якого належали письменники, які народилися в 1920-х роках, з-поміж яких чимало одержали освіту в румунських закладах навчання і посідали солідні знання в галузі румунської культури. З іншого боку, йде мова про покоління 1960 років, тобто "шестидесятників", як стали вони називати себе пізніше, це група молодшого покоління, письменників народжених наприкінці 20 років та в першій половині 30 років, які одержали освіту у радянських  навчальних закладах. Здавалося, що вони належать до прихильників режиму. Ця різниця між вищезгаданими групами письменників досить важлива. Незважаючи на те, що обидві групи часто стикалися з питаннями, пов'язаними з літературним стилем, з визначенням соціалістичного реалізму, вони об'єдналися проти групи придністровських письменників, які спочатку займали домінуючу позицію в Спілці через їхнє наближення до політичної влади та партії. У певній мірі це друге покоління письменників шестидесятників зазнало впливу або можна сказати було виховане попереднім поколінням, поколінням відлиги, вихованого на цінностях символічного капіталу румунської культури. Ці письменники шестидесятники поверхово засвоїли радянські гасла, але в той же час розвинули певний рівень свого критичного мислення".


Культурна опозиція Бессарабії сформувалася в середині 1960-х років завдяки вирішальній події. Андрій Кушко: "Переломним моментом був III-ій З'їзд молдовських письменників, що мав місце у 1965 році. Цей конгрес був видатною подією, оскільки позначає явну еволюцію й зміну динаміки влади в Спілці письменників. Конгрес, що мав місце на початку Брежнєвізму вважається кульмінаційним моментом опозиційної діяльності місцевої інтелігенції. Він засвідчив визнання письменників-шестидесятників, які першими стали писати свої твори румунською мовою. Від 1957 року так звана молдавська мова стала стандартною румунською мовою, що застосовує кирилицю, як форму письма. Це була остання мовна реформа періоду Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки. Творчість письменників цього періоду значно переважала творчість їхніх попередників й була рівночасною із спробами лібералізації, що яскраво проявлялися у всьому Радянському Союзі. Маю намір назвати тут окремих представників цього покоління, таких як: Грігоре Вієру, Іон Друце, Ауреліу Бусуйок, Павел Боцу та інші. Цей III З'їзд письменників був першим проявом чіткої національної орієнтації й першою подією в Молдавській Радянській Соціалістичній Республіці, що мала місце румунською мовою після Другої світової війни".


Культурна опозиція в Бессарабії діяла майже на дарма, але була наполегливою, завзятою щодо її національного напрямку й в кінці кінців перемогла. Однак, лише згодом результати цієї наполегливої боротьби стануть явністю.


www.rri.ro
Publicat: 2019-08-19 09:37:00
Vizualizari: 268
TiparesteTipareste