Сьогоднішня рубрика присвячена одному з молодших сучасників Великого Каменяра – Сильвестра Яричевського. Постать цього поета й письменника, про якого знаємо так мало, особливо цікава для нас, оскільки останні роки його життя пройшли у Південній Буковині. Він був професором в Серетській Гімназії (в Сучавському повіті, на півночі Румунії), директором чоловічої української школи і навіть бургомістром (мером) цього міста. Його пам’ять жива до тепер, бо в тих околицях ще живуть його нащадки (два його онуки).
Біографія Сильвестра Яричевського типова для демократичної інтелігенції доби, людей, які, за словами Франка ціною великих зусиль “видряпались на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали“. Народився він 16 січня 1871 році у містечку Рогатин, у Галичині, та помер на лише 47 році життя, 30 березня 1918 року. Похований у місті Сереті, Сучавського повіту (північний-схід Румунії). Доля літературної спадщини Яричевського була не дуже щасливою. Багато з того, що він написав в останні роки свого життя, залишилось ненадрукованим внаслідок обставин війни. За багатством творів найбільше місце у творчій спадщині Яричевського займає лірика. Це твори в яких поет уболіває за долю рідного краю, кличе народ до нового життя. Спробував свої сили поет і у філософській ліриці.
Найсильнішим виявився Яричевський у тій частині поетичної творчості, де він опирався на власний життєвий досвід, на свої спостереження і узагальнення з приводу знаменних явищ своєї доби. Але найціннішими в поетичному доробку Яричевського є його балади, які тісно пов’язані з романтичною традицією в українській, польській та німецькій літературах. До примітних творів Яричевського належать його поеми у прозі, які почали друкуватися у часописах з 1896 року. Письменнику навіть пощастило видати цикл таким поем окремою збіркою під заголовком “Серце мовить. А перше оповідання “В гарячці зявилося у 1892 році.
Бухарестське видавництво “Критеріон, автор, до речі, численних корисних ініціатив у плані просування української літератури, кілька десятиліть тому, у 1977 році, запропонувало читачам української літератури в Румунії цікаву та якусь несподівану зустріч з літературною спадщиною Сильвестра Яричевського. “Спадщина“ – незважаючи на претензійне звучання цього слова, бо редактор й упорядник двотомника, який охоплює лірику, поеми і балади, байки, переклади, поеми в прозі, новели, драматургію, статті та листування, др. Магдалена Ласло-Куцюк внесла сюди все найкраще з творчості Яричевського.
Треба сказати, що в літературознавчих працях інформації про нього занадто скупі. Дві радянські антології 50-тих років публікують чотири його вірші та два оповідання. Кілька принагідних нотаток у газетах та журналах. І стільки…. Тому у своїй солідній, обґрунтованій вступній статті Магдалена Ласло-Куцюк була зобов’язана, щоб не сказати примушена, все відбудовувати. І зробила це в досить несприятливих умовах. При відсутності необхідних допоміжних даних, вона переплітає точні інформації з припущеннями. Відбудовує біографію письменника і біографію творчості, його життєвий та творчий шляхи, відбудовує роки його ідеологічного, естетичного та художнього формування і культурно-суспільну атмосферу, в якій жив і творив Яричевський.