Однією з постійних присутностей в історії румунського простору до 19 століття була неволя або, як її називали в документах, рабством. У першій половині століття в румунських князівствах Волощини та Молдови зародився аболіціоністський рух, який став матеріалізацією ідей, принесених із Заходу румунськими елітами, що здобули там освіту. Метою румунських аболіціоністів було звільнення рабів, переважно ромського походження, яких утримували держава, церква та приватні особи.
Віорел Акім – один з найважливіших фахівців з історії ромів у Румунії. Він хотів уточнити поняття, яке використовується в дослідженнях по спеціальності: “Те, що ми називаємо рабством, було неволею. Суть рабства – це суть визначення, яке дається неволі в будь-якому історичному чи юридичному словнику. Йшлося про людей без статуту юридичної особи, які були власністю іншого. Те, що було в Румунських князівствах, було рабством за всіма старими і новими стандартами його дослідження. Не було чимось між кріпацтвом і рабством.”
Починаючи з 14 століття, з найдавніших збережених канцелярських документів, раби були присутні на території князівств Волощини та Молдови. Румунське суспільство було рабовласницьким, але не таким рабовласницьким, як деякі південні держави. Раби не відігравали такої великої ролі в економіці, у відсотковому відношенні вони становили 7%. Щоб вважати суспільство рабовласницьким, третина населення мала бути рабами. Віорел Акім вказав на незмінність рабства в румунському просторі до середини 19-го століття: “Рабство у румунському просторі є давнім. Воно засвідчене від початку існування князівств Волощини та Молдови. Першими рабами були татари. Румунські держави народилися з рабством і вийшли з історії без рабства. Покоління революції 1848 року, яке бачило майбутнє Румунії не лише через об’єднання Волощини з Молдовою і створення румунської нації, було одержиме ідеєю не бути спійманою в момент заскоченим в момент об’єднання з чинним рабством, з цією соціальною ганьбою, як воно це називало. Це покоління зробило цю зміну, що означало надзвичайні адміністративні та політичні зусилля. Але воно зуміло ліквідувати останні залишки рабства в 1856 році, 20 лютого”.
Емансипація рабів, або позбавлення рабства, як це називали в той час, була найбільшою соціальною реформою в історії Румунії в 19 столітті. У результаті приблизно 250 000 ромських рабів стали вільними людьми. Віорел Акім: “Раби ромського походження певним чином монополізували інститут рабства в тому сенсі, що з певного моменту історії, переважна більшість членів цієї правової категорії, пізніше названої “циганами”, були ромського походження. Але до цієї категорії також входили етнічні румуни та люди інших національностей, в деякі історичні періоди в досить великій кількості”.
Яким був статус рабів і як їх вербували? Віорел Акім: “У румунському просторі рабство було спадковим. У світі були регіони, де воно не було спадковим. В Османській імперії, наприклад, мусульманське право вимагало, щоб раб був звільнений і емансипований через 7 років. Так і сталося, він виходив з категорії рабів. Що стосується вербування рабів, то хоча в Румунії статус раба певною мірою передавався за народженням, рабство було відкритим статусом, навіть у 19 столітті. У цей статус потрапляли вільні люди, етнічні румуни або вільні роми, які юридично не були “циганами”, а також кочові роми-піддані інших країн, які потрапляли на територію князівств. Останні автоматично ставали, за законом, рабами князівства”.
Однак звільнення не було простим процесом, були зроблені кроки вперед і кроки назад. Було прийнято шість законів про емансипацію та 100 законодавчих актів, що стосувалися рабства. Часткові зміни в рабовласницькому стані почалися в 1817 році в Молдові з прийняттям Кодексу Калімаха. Раб розглядався як істота, коли мова йшла про стосунки з будь-якою особою, окрім його господаря, як тільки він вважався людиною, він потрапляв під захист закону. Раб міг звернутися до суду, щоб захистити свої права проти будь-кого, крім свого господаря. Він міг укладати договори, давати свідчення, займатися підприємницькою діяльністю, володіти будь-якою власністю.
Були ситуації, які нас сьогодні вражають, коли раби володіли іншими рабами. Віорел Акім детально описав спосіб, у який емансипація стала можливою, а саме через пряму участь держави: “Держава втрутилася у відносини між власниками і рабами, що було немислимо протягом століть. Держава обмежила рівень експлуатації монастирських рабів, що знову ж таки немислимо. Держава також обмежила право власників переселяти своїх рабів куди завгодно. Це було масове втручання в права рабовласників”.
20 лютого 1856 року історія рабства в Румунії закінчилася. Це була ремінісценція минулого, зникнення, яке не оплакували.